Книжку «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» написав капітан Джошуа Слокам. Його мандри і писання належать до кінця ХІХ століття, коли смерть автора ще не було проголошено. І добре, бо для цього тексту його постать надзвичайно важлива. Ризикну стверджувати, що саме у справжності досвіду – основна цінність цього тексту.

Структура оповіді лінійна й «тримається» за маршрут подорожі. Не пропускаючи жодної зупинки на шляху, автор подає дотепні замальовки місцевих мешканців. Його улюбленці – жителі островів. Та Слокама приваблюють не так їхні автентичні традиції і уклад, а найперше здобутки цивілізації, що їх вони опанували. Щоправда, безпосередність, якої набувають навіть панночки на островах, капітану-янкі теж симпатична. Так розшифровуються слова з анотації про «колоніальну історію й географію 19 століття». Тож не варто чекати від тексту етнографічних подробиць. Зате прикладної соціології буде достатньо. Найбільше ж у цих замальовках – ідей із практики комунікацій. Адже Слокам вирушав у навколосвітню подорож із мідяками в кишені, і здійснив її успішно зокрема завдяки вмінню ладнати з найрізноманітнішими людьми. Домовлявся про лекції, був запрошений до найвищих місцевих можновладців, отримував подарунки від капітанів і маленьких тубільців. Хоча попервах його нерідко вважали за небажаного гостя – диявола, загиблого у морі краянина тощо. Але щоразу він викручується і упередження обертає собі на користь. Як в історії, коли жителі Кокосових островів неабияк перелякалися, прийнявши смородиновий джем, яким ласував кеп, за смолу. Та згодом розкуштували й уже «не вистачало пальців для всіх захоплених малюків, які хотіли вчепитися в них і супроводжувати скрізь». Слокам переповідає про це з гордістю – не меншою, ніж про візити до вождів і британських чиновників .

І так само без зайвої скромності він пише, що подолати такі небезпеки, які подолав він, навряд чи багато хто спроможеться, адже, крім рішучості, тут потрібна неабияка майстерність і досвід. І ця пиха не викликає найменшого спротиву. Вступає в дію усвідомлення, що ця людина справді перетнула океани на дерев’яній посудині без двигуна і сучасних засобів навігації. І Слокам жодної сторінки не дає читачам про це забути.

Таким чином, недоліки оповіді легким рухом перетворюються на її переваги. Стиль вільний від манірності, дещо занудний і дуже щирий. Коли автору хочеться розповісти про себе – він не відмовляє собі ані в переліку страв до сніданку, ані в детальному описі роботи над деталями свого вітрильника. Згодом стає справжнім романтиком і змальовує хвилі й зорі, прекрасні краєвиди й летючих риб. Розчулюють морського вовка прекрасні острів’янки та бойовий товариш – шлюп «Спрей». Стосунки капітана із судном дуже теплі. «Хіба ти не знаєш, – звертається він до шлюпа, коли той набрав гілок на щогли, дрейфуючи довкола острова, – що тобі не можна лазити по деревах?» Та сентиментальність поєднується в Слокама із граничним прагматизмом. Так, наприклад, натрапивши в морі на плаваючі бочки, вантаж загиблого судна, він береться до праці – виловлює крам і складає на «Спрей». «Мене охопило щасливе передчуття гарної майбутньої оборудки… З бухти я відплив по обіді, з голови до п’ят вимазаний тим смальцем, яким моє судно було навантажене від кільсона до клотика», – задоволено закінчує оповідь про зустріч із рештками кораблетрощі кеп.

Виникає парадокс: саме епізоди, що здаються задовгими, насправді додають тексту відчуття присутності тут-і-зараз. Згодом втягуєшся і відчуваєш себе поруч із автором. Утім, він тримає певну дистанцію із читачем – не вдається до рефлексій, подає переважно спостереження й події, рідше – враження. Тож цілком влізти в його шкуру не випадає, та й це було б нечесно: адже мало хто з його читачів керував у відкритому морі судном, навіть і значно надійнішим за шлюп капітана Слокама. Вся історія – це концентрований посил про те, що неможливого не існує, але для втілення треба докласти неабияких зусиль.

Перекладу є що закинути – його зробила команда, організована моряком Антоном Санченком. Мені здається, що саме ця іпостась письменника-мариніста проявилася в українській версії «Навколосвітньої подорожі…» найбільше. «Варто ж сісти і проаналізувати наявні можливості, зазвичай виявляється, що все в наявності й більшість взагалі безкоштовно – бери і роби», – пише він щодо перекладу цієї книжки. Переклад далеко не бездоганний, але цілком читабельний. Розумію, що такі закиди треба підтверджувати цитатами, але мені найменше хочеться вишукувати «мухи» в цій роботі. Адже її цінність, як і у випадку з подорожжю Слокама, в тому, що вона відбулася. Без попереднього замовлення й грошей, без упевненості, що переклад буде надруковано, а часом і без достатньої кваліфікації.

Коли говорити про книжку як ціле, варто згадати наявність «апарату» – алфавітного покажчика й схем судна, та оформлення. Останнє, здається, єдине, що зробив для цього видання фахівець у своєму полі – дизайнер Ілля Стронговський.

У суперечках, чи варто братися за «не свою справу», чи краще облишити робити людям, які навчалися і, бажано, мають документальне підтвердження цього, я пристаю на бік любителів. Зазвичай цитую: «Ковчег зробив аматор, а професіонали побудували “Титанік”». Не варто плутати, до речі, із ситуаціями, коли людина під час перемовин про роботу свідомо завищує свою кваліфікацію – такий «фахівець», найімовірніше, і виконуватиме абияк. А от коли виходять із засновку «Коли не я, то хто?» і докладають максимальних зусиль – результат заслуговує на щиру повагу. Як от уся команда, що працювала над «Навколосвітньою подорожжю…» – від капітана до дизайнера.

Джерело:

Рік тому успішно завершився “проект Джошуа” з колективного онлайн перекладу роману американського капітана Джошуа Слокама “Sailing Alone Around the World” 1910 року видання, у якому взяло участь 9 перекладачів – Антон Санченко, Володимир Чернишенко, Галина Михайловська, Ірина Семигаленко, Василь Чумак, Дмитро Струнін, Захар ван дер Бюйтен, Сергій Мисько, Олесь Бережний.

Капітан Джошуа Слокам – знакова постать в історії мореплавства. Він найперша людина, яка обійшла довкола світу самотужки (1895 — 1898). Але цим він не обмежився, і написав подорожні нотатки, які стали класикою жанру, перевидавалися безліч раз впродовж минулого століття і досі продаються в американських книгарнях.
Крім захопливих морських вражень книжка пропонує маловідому колоніальну історію та географію кінця ХІХ ст.

Для всіх, хто мріє про морські подорожі — класика жанру, перший переклад українською. Захопливе читання для підлітків та дорослих зі стильними ілюстраціями.

Українською книжка виходить вперше завдяки ініціативі групи перекладачів, яку організував на сайті «Гоголівська академія» Антон Санченко – сучасний український письменник-мариніст («Баркароли», «Нариси бурси» та ін. ).

Книжку ілюстрував Ілля Стронґовський.

Джерело: ЛітАкцент