Хочу почати з того, що табір таки дійсно відповідав своїй назві, хто був, тому все зрозуміло. А якщо серйозно - то вже давно не пригадую табору з такою масою позитиву і незліченних вражень…

Чи то учасники були те, що треба, чи провід напідбір, пояснити важко, та що тут пояснювати, щоб зрозуміти все нижче описане, його потрібно самому пережити. Отже, всім кому цікаво сідайте зручніше і починаємо наше плавання.

Все почалося в п’ятницю 27 липня на Приміському вокзалі м. Львова, де й відбувся збір учасників. Після доїзду на місце табору, офіційного відкриття та інструктажу розпочався довгоочікуваний «Круїз» який нараховував 180 км. Маршрут був досить цікавим, бо мав на меті не лише сплав, але й екскурсії в містах через які ми проходили. Першою стоянкою на день було м. Галич. Мені воно запам’яталось якось особливо. Після розтаборування учасники мали екскурсію по чудовому місту, відвідали музей «Української культури» та церкву св. Пантелеймона. Галич зачарував нас настільки, що аж не хотілось їхати, але найкращим завершення дня була ватра, спів і позитивні емоції учасників.



Наступного дня нас зустріла погода тепла, але дощова. Хоча, що нам та погода, настрій був настільки класним, що не зважаючи ні на що ми легко йшли по воді. А далі був грім, блискавка і ось тобі - злива…. Однак дощ був дуже теплим і приємним, тому дощовика навіть не хотілось. Хто вдягав його, хто ні, але спів по Дністру був гучний. Чи то вітер дув так сильно, розганяючи хмари, чи то співалось так голосно, що за годину, дві, дощу як не бувало. Дійшовши до місця ночівлі ми розтаборувались, смачно-пресмачно поїли і пішли розглядати сни. День був виснажливий, але дуже позитивний.



Наступного ранку погода зустріла нас теплим сонцем і ми вже готові були прямувати до іншого пункту призначення. Рівень води в Дністрі стрімко піднявся, що й надавало сплаву більш екстремального характеру, але й по при те, течія була досить швидкою, і 40 км на воді, які ми мали пройти того дня пролетіли досить швидко.



Так ми добрались до урочища Хмільник, що недалеко від села Кутище. І знову розтаборування, гутірки, і ось вже екватор табору. А на екватор за доброю традицією усіх морських таборів «Ватра Нептуна», до якої учасники готувались дійсно в особливий спосіб. Костюми,забави, мініатюри і ще дуже багато іншого, всього того, що включає в себе морський дух! Вечір був справді гарним: Дністер, ватра, зоряне небо, місяць, все це додавало особливого святкового настрою. На ватрі також були присутні й голова сільради, який був настільки вражений організацією і проведенням ватри, що за його словами: «Та де там, це не порівняти з жодним творчим колективом нашого села, я вам завтра ще й риби привезу», ми зрозуміли, що явно йому сподобались. Під звук гітари вечір вже добігав до свого завершення, сірілось і вахта починала розписувати стійку. Отакий собі гарний екватор табору.



Наступний день - день перебування на суші. Це був час для гутірок, співу, купання і подібних до цього речей. В післяобідній час товариство відвідало гору на якій знаходиться хрест погиблим повстанцям. А також не обійшлось на таборі без скелелазіння, відвідини Одаївських печер по-особливому запам’ятались кожному. Вечірня ватра була оптимальним завершенням цього дня.



Зранку після сніданку, культурна програма почалась відвіданням «Краєзнавчого музею » в с. Кутище. Музей дійсно дуже гарний, там ми мали змогу ознайомитись із виробами з деревами, різноманітними вишивками і таким іншим. Для нас провів екскурсію сам автор робіт п. Йосип Пона.



Після повернення на місце табору, ми продовжили свій шлях до села Возилів. Час летів швидко, навіть дуже швидко, а течія вже потрохи спадала, тому тут вже довелось докласти більше зусиль, щоб добратись до місця ночівлі. Але, як на мене, це був один з кращих днів на воді. Сонце нас не шкодувало і вже підвечір ми таки зрозуміли, що загоріли на ура! Ночівля, а далі ранковий переїзд до села Монастирок. Не доїжджаючи до кінцевої точки, ми відвідали водоспад «Дівочі Сльози». Це дійсно райське містечко в час спеки. І от вже перед нами Монастирок. Доволі традиційне місце для проведення морських таборів. Цього вечора учасники мали останню прощальну ватру. Приємно було сидіти в колі людей, які за 9 днів розуміли один одного з півслова.



Так і добіг табір свого завершення. Зранку 5 серпня, остаточним офіційним закриттям табору було оголошено першунку, якою стала Ірина Залога. Вона виказала зразкову пластову поставу і відмінні успіхи впродовж табору. З бажанням добряче наїстись солодкого і виспатись, ми поїхали додому. Та що там то солодке, коли вдома вже бракуватиме тих алярмів, недоспаних ночей, вахти, ватри під розкішним карпатським небом, смачної морської кухні і ще багато всього того, чого не можливо описати сидячи за комп’ютером чи дивлячись телевізор.



Дякую усім за такий гарний табір! До зустрічі на морських акціях!

Христя Цимбровська
Доброго вітру!