Цьогорічна вітрильна мандрівка по Мазурських озерах розпочалася одразу ж після завершення Міжкрайового морського табору «ЗаМазури-2008», що проходив 19-29 серпня 2008 р.Б. на базі «Gwarek» у Piekna Gora, поблизу Gizycko. До слова, це на півночі Польщі, за кілька десятків кілометрів від російської Калінінградської області та, відповідно, від Балтійського моря. Всі учасники мандрівки з’їхалися «на старт» (у той же пансіонат, власницею якого є одна польська пластунка, Аня, яка викупила стару та нікому не потрібну базу та зробила з неї лялю) ще 28 серпня ввечері, але процес оренди двох яхт, ознайомлення з середовищем, а також чекання Мар’янки та Ігора Трегубів змусило нас вийти на воду лише 31 серпня, тобто у неділю, зранку. В суботу на воду виходив лише «Льолік», та й той не у далеке плавання, а лише по навколишніх озерах, для того, щоб і Маріуш Бабяк (прим. автора ідейник та організатор «ЗаМазур», людина, яка зробила цей табір просто незабутнім зі всіма його родзинками), і Мірка, пластунка, працівниця рятувальної служби Gizycko, змогли насолодитися великими вітрилами.
В неділю почалися наші пригоди, які успішно завершилися в п’ятницю після обіду прибуттям обох яхт та екіпажів, цілими та неушкодженими, на стартову точку. За ці повні шість днів мандрівки ми вчилися піднімати та опускати вітрила, ставити-класти щоглу, паркуватися, стернувати, керувати вітрилом, а також, що не менш важливо, коректно називати різні частини судна, а не «Ей ти, Вася, дьоргни за зелений шнурок зі срібними крапочками, ну, отой, що там справа!». Попри дошкільний характер мандрівки, все відбувалося в ненапруженій приємній атмосфері, то ж неможливо було не виділити шматочок пам’яті для мегакрасивих пейзажів навколо (особливо фантистичних барв заходів сонця); вітрильників різних величин, віку та стилів; припаркованих надзвичайних розмірів катамаранів з вітрилами – з такими би на Черемош, ох всі би нам заздрили!; лавочки посередині озера; великої кількості чайок, лебедів та диких качок, які не те, що просять – вимагають, щоб їх годували, і побільше, побільше, побільше, а також боляче кусаються); люб’язних яхтсменів, що з посмішкою махають рукою вітаючи нас, іноземців, на своїй землі – а може просто виявляючи повагу до нас тому, що ми розділяємо їхню хворобу вітрильництвом; диска шантів, що виявилися шансоном, весільними пісеньками, попсою – одним словом всім, крім класичних моряцьких пісеньок, окрім, хіба, 18 пісні =); шлюзів і їх працівників, що збирали гроші з яхт за допомогою сачків; величезного озера Снярдви, повного капосних мілин та сильнющого (в поривах до 6 м/с) вітру, який раптом, ні з того ні з сього, може просто взяти і пропасти... Не можливо також забути приємні посиденьки і душевні розмови, а також екскурсії по вечірніх Міколайках (так-так, саме тих Міколайках, де щорічно проводиться мегаконкурс із бальних танців та де продають класні недорогі зимові светри))); канал, повен водоростей, у Піші, де наглухо відмовився працювати «Льоліковий» мотор, та яхту тягнули вручну за швартовий з берега; закупи їжі в супермаркеті «Biedronka», що знаходиться лише за 3 хвилини їзди (мабуть, на реактивному літаку!) від дороги...
Це та купа іншого справді веселого, справді цікавого, справді прикольного ми зустріли на цій мандрівці. Багато з нас вперше відкрив для себе новий світ вітрильництва. І, повірте, аж ніяк не пожалів про це...