Я не є членом Пласту.. Навіть прихильником.. Але я хочу розповісти про свої враження від Пластової ватри. Першої Пластової ватри, що просурмила заключним акордом першого дня Вишколу Попередньої Пластової Підготовки: Пласт в Харкові буде! Моя подруга Наталка, і по сумісництву організатор Пласту в Харкові, запросила мене на цю ватру.. Коли я прийшла до кімнатки, де проходив вишкіл вже пізно ввечері, і думала, що побачу втомлені обличчя майбутніх пластунів, які цілий день слухали лекції про Пласт, що намагалися якомога більше запам’ятати, зрозуміти структуру Пласту, відчути дух Пластування... Я думала, що побачу втомлені обличчя.. Але ж ЯК Я ПОМИЛИЛАСЯ! Щирі усмішки на радісних і відкритих лицях зустріли мене, а, що найголовніше, я побачила очі, що горіли вогнем завзятості і натхнення. Їх освітлював вогонь маленьких свічечок, що стояли на підлозі купкою. Ведучим ватри був Сашко, ми сиділи і слухали, заворожені, чудових Пластових пісень в його виконанні. Так просто, під гітару, і так зворушливо і глибоко торкнулися вони наших сердець. Там, за вікнами ззовні, вирує і гуде зросійщений, обезкультурений, Харків з його шансоно-торгашськими звичками. А тут звучала українська пісня про січових стрільців, про змагання за Волю України, про Свободу, Любов, Дружбу.. Співали разом, співали щиро. Пісні перемежалися розповідями друзів інструкторів з їх таборового життя. Про кумедні випадки, про звитяги, про витривалість, про взаємо підтримку, про випробування і найвищу нагороду – перемогу. А потім ведучий ватри запропонував нам передавати одне одному свічечку і казати свої мрії. „Я хочу, щоб іскра, запалена в ваших серцях, не загасла.... Я хочу, щоб Україна піднялася з колін.. Я хочу, щоб перемогла в нашій державі національна ідея.. Я хочу виростити справжніх Українців.. Я хочу, щоб цінували Справжність.. Я хочу, щоб в генах мого народу пройшов страх.. Я хочу, щоб Пласт існував всюди і його мета була досягнута.. Я хочу, щоб наш народ розмовляв українською мовою...” Такі мрії у нашої молоді.. Так зробимо все, щоб втілити їх в життя! Час промайнув непомітно. Вже пора додому, але і по дорозі Сашко не ховав гітару в чохол і під зацікавленими поглядами харків’ян лунала Пластова пісня на противагу блатнякам і попсі. Ніч накрила втомлене місто, але тільки для того, щоб завтрашній світанок пробудив кожного з нас для дій. Кожного з нас, трошки зміненого, зміцнілого і завзятішого. Слава Україні!