[img]http://www.steger.com.ua/images/pacanchyky_3.jpg[/img] [size=14] Розпочалося все поблизу села Кострино. Вставши зранку ми поснідали недовареною вівсянкою та вирушили в далеку дорогу до водоспаду Шипіт. Шлях був важкий та непердбачуваний. За перший день наша команда підкорила дві нелегкі вершини: Рогатинець та Мала Голиця. Старт видався не легкий, але ми знайшли в собі сили йти вперед! В перший день ночівлі ми добряче поспали та набралися нових сил. Зранку підкорили гору Лютеранська Голиця. Був сильний туман і сильний вітер, тому рухатися та орієнтуватися було вкрай важко. До точки №5 наш відважний загін рухався по засніженій території. Це водночас добре і погано. Ноги були мінімально мокрі, але можна було пограти в сніжки та зліпити снігову бабу. Гора Полонина Руна викликала захоплення)) закинута військова база стояла посеред гори на висоті 1479 м. Краєвиди надзвичайно гарні! Настрій був піднесений (адже ми йшли в лідерах)! Погода була чудова! І ноги підсохли! До водоспаду Воєводин ми спускалися бурхливою річкою! На шляху зустрічалися декілька гарних водоспадиків. Краса річки захоплювала. Але не було часу милуватися нею, ми впевнено рухалися далі... На точці №7 ми переходили річку вбрід. Було доволі зимно. Але потім як вдягнути чисті і сухі шкарпетки на серці ставало добре, а ногам тепло і приємно... І все більше хотілося підкоряти все нові і нові вершини. З горою Косяк були невеликі проблеми... Вже починало темніти і видимість ставала поганою. Пройшовши повз точку і не сфотографувавшись біля неї, ми вернулися назад... І заночували на галявині... Вже сильно потемніло, ми не знайшли точки, нема води, щоб зробити вечерю і сніданок. Ще зїли 2 сардини на сімох. І з голодними думками наш загін заснув. Прокинувшись зранку ми побачили камінь з фотографії і стертий напис СГ 9. Немаючи води для приготування їжі, ми підкорили гору Корна і побігли в село щось перекусити. В сільському кафе ми випили чайку, зїли хліба з майонезом... Накупили багато йогуртів і растішки (шоб крок більший був). Наїлися і напилися... А також поміняли гречку на вафлі Артек. До наступної точки вела пряма дорога. Біля джерела мінеральних вод нас чекало два складних завдання від друга Гонти: 1) Дати відповіді на складнющі питання по географії 2) Поприбирати територію. Ми успішно з ними впоралися. За наступні 5 годин ми піднялися на гору Дунаука та зійшли в село Солочин. Проходячи повз с. Поляна, ми зайшли в магазин Промтовари та купили хліба та інших продуктів)) Під вечір ми були біля церкви в с. Солочин. Ночували за церквою, і знов не було можливості приготувати вечерю! Але хороша жителька села, пані Галини допомогла нам з приготуванням гречки! За що пані Галині ВЕЛИЧЕЗНЕ СПАСИБІ! За цей день ми пройшли багацько кілометрів і до фінішу залишалося все менше і менше. Зранку ми у бойовому настрої пішли вперед з думкою, що сьогодні ми будемо на фініші! Тому йшли швидко з максимальною віддачею. На станції Вовчий зробили мінімальний обід! І вже були на фінішній прямій! Перейшовши річку, нас чекав довгий підйом до хребта Полонина Боржава. Спочатку, як ми вийшли на хребет, повивав легенький вітерець, але з часом, як ми рухалися далі він перейшов у сильний вітер і туман, крапав маленький дощ. Підкоривши Стій, вітер посильнішав ще дужче, туман став густіший, і ставало все холодніше, рухатися було неможливо... Вітер був настільки сильний, що зносив у бік. Ще можна було стати спиною до вітру відхилитися якомога сильніше назад і триматися на вітрі... Маленькі краплі дощу билися в лице і стікали по шиї за комір і далі. Рухатися з кожним кроком ставало все важче. Вітер сильнішав і по тихеньку наближалася ніч. Ми спустилися трошки вниз, щоб сховатися від вітру, і рухалися по траверсу. З часом потемніло і знову піднятися на хребет через важкі погодні умови було вкрай важко. Рухалися по снігах, ноги були повністю мокрі (та не тільки ноги, але й усі інші речі теж), було холодно і знову не було як приготувати їсти, а ще й не було місця де розтавити намет. На найбільш рівній частині ми розтавили намет та лягли спати. Було зимно і голодно. Спати було важко. Ніхто не чекав що на горі Стій нас чекає такий сильний вітер. На наступний день ми всі прокинулися голодні, мокрі та невиспані. Вкрай важко було вдягати мокрі штани, але з часом звикаєш, і в мокрих штанах та в інших мокрих речах ставало тепло та приємно. Всі сірники розмокли. Знов поснідавши консервами, ми вирушили далі... Піднялися на засніжений хребет, де знов дув вітер, через туман нічого не було видно. На противагу вітру і туману ми впевнено рухалися до фінішу... На фініші нас чекав др. Голота який нас обігрів та нагодував (за що йому і дякую). Часами було нелегко, але всі були задоволені пройденим маршрутом. У піднесеному настрої ми вирушили до Львова. Павло Богданов[/size]