ЮМПЗ... Свято з нагоди 100-ліття Пласту… Здавалося б, то було ще вчора, але пройшло вже декілька місяців, як всі згорнули свої намети з території УКУ і, переповнені емоціями та наповнені новими силами, повернулись до звичайного ритму життя. Хоч і досі згадуються приємні моменти, які хотілося б пережити знову і знову.

Підготовка куреня до свята розпочалася з листа Ярої на курінній розсилці зі словами: «Дівки, а давайте ми це зробимо!». Так ми із великим запалом почали ділити між собою обов’язки служби реєстрації, котру очолила Марта Федьків. Спочатку було якось, на диво, легко і важко водночас – роботи великої не було (так рано мало хто реєструвався), але вже тоді нас лякала робота в подальшому, так як чіткої продуманої схеми  роботи в нас не було, ані досвіду, ані рекомендацій. Помаленьку, помиляючись, виправляючись, пробували  братися за роботу: створили окремі електронні пошти, електронну форму зголошення, повідомляли попередньо зголошених про необхідність переголоситись, намагались давати відповіді на запитання зголошених і потенційних учасників…

В лютому, в часі Малого Божелісся, відбулась нарада команди реєстраційної служби. Тут ми вже більш менш розібрались в ситуації, хоч не обійшлось і без докорів і невеликих суперечок, але, більшою мірою, отримали файну дозу натхнення та ентузіазму до роботи після чого почали працювати у правильному напрямку.

От тепер почалась справжня робота. Зізнаємось, було нелегко. Але командне штурхання та підбадьорювання одне одного допомагало справлятися з новими і новими листами, запитаннями, списками…

В кінці березня почався ажіотаж навколо зголошень. Думали, що то вже кінець і багато хто не встигне зареєструватись. Але, завдяки доброму збігові обставин, дату зголошення перенесли. Таким чином багато хто встиг зареєструватися, а ми змогли далі продовжувати свою роботу.

Влітку все якось притихло. Зголошених дедалі меншало. Хтось з нас їхав у відпустку, хтось на табори. Старались підміняти одна одну. Здавалось, час довго йшов, але, врешті, свято ЮМПЗ розпочалось надзвичайно швидко й неочікувано.

Далі буде…