9 квітня нічні вулиці Львова заполонила несамовито розлючена гроза, небо розсікала блискавка,грізно гуркотів грім, по шибках важко стукотів холодний дощ. Зранку на місто зійшло сонце, і лише де не де виднілись сіро-білі хмаринки, які час від часу насувались від

поривів сильного вітру. На ранок, слідів від грози не залишилось…

Мабуть більшість львів’ян, солодко спавши в теплому ліжку, навіть не знали про нічну негоду. Та всі ці погодні умови, які в будь-який момент могли змінитись, не завадили зібратися свідомим пластунам та проявити небайдужість до проблем забруднення навколишнього середовища.

Ми відкрили зранку очі! Ми прибрали, ми прийшли й надали, такого бажаного всім, нового весняного дихання парку в історичних місцях львівської Цитаделі... Ми закликали, ми прийшли й закликали всіх людей бути не байдужими до власного міста, до власного буття...

Ми народили, ми прийшли й народили нове зелене життя поміж столітніх дерев, що встигли побачити не одне покоління жителів нашого міста... Ми прийшли! Прийшли ті, кому не всеодно! Не будьмо байдужими! Любімо красу і дбаймо про неї!