Стартувало все о 7.30 ранку з приміського вокзалу. Там ми зібрались, запакувались в автобус  додивлятися солодкі сни та рухатися в сторону Карпатських гір... а точніше Скель Довбуша. До місця проведення вишколу добралися без пригод. Розтаборувалися швидко, оскільки кожен хотів чимшвидше спробувати свої сили на скелях. Зігрівшись теплим чаєм, вирушили досліджувати навколишню територію, яка стала нашою домівкою на ближчих три дні.

Далі все звично: траверс, розподіл по колибах, смачнющий обід і знову на скелі. Складно навіть уявити, скільки щирих поглядів і теплих усмішок побачили , на перший погляд похмурі і холодні, скелі Довбуша за ці три дні. Погода приємно тішила і це додавало сили і стимулу рухатися до нових висот. Хтось підкорив нову вершину, хтось просто навчився переборювати свій страх, а хтось вперто пробував зрозуміти, що він тут робить? (але таки зрозуміли).

Ввечері на нас чекала велика ватра з учасниками франківського скельника. Співали, знайомилися, сміялися, представляли свої колиби. Нічка була не така вже й холодна, але зуби цокотіли голосно, і це додавало стійці якоїсь особливої незвичної моторошності. 

Та ось настав новий день. На нас чекали нові пригоди і нові звершення. Світило сонечко і гріло холодні скелі. Нові вершини підкорялися навдивовижу легко, оскільки поруч були кваліфіковані інструктори, люди, які завжди допоможуть і підтримають, і основне — навчать! Того вечора в нас вже була своя ватра, в тісному колі, так би мовити, де кожен мав нагоду розповісти свої враження, побажання і заслужити кусок кавуна. 

Останній ранок. Останні години на скелі. Всі віддавались на повну. На жаль, потрібно було вже повертатися, тому в нас відбулося закриття, на якому кожен отримав посвідку та відзначку, а також величезну подяку за активну участь у скельнику.

Загалом, не зважаючи на купу проблем, вишкіл вдався напрочуд класним, про що свідчать численні позитивні відгуки та подяки дітей! До зустрічі наступного року на скелях Довбуша!