А ти готовий поїхати в Богом забуті ліси полісся, щоб вшанувати память полеглих Героїв? 

Станиця Житомир запрошує 23.11.2013 р.Б. взяти участь у вшануванні загиблих учасників Другого зимового походу УНР в с. Базар на Житомирщині. Зголоситись можна пластовою групою на чолі з відповідальним старшопластуном. Вкладка заходу 20грн. Форма зголошення.

Історична довідка: Протягом 1917-1921 рр. в світі і, зокрема, в Україні сталося багато подій, які істотно вплинули на перебіг історії нашого народу. За ці короткі п’ять років Україна встигла пережити кілька революцій, кілька воєн, створення власної держави, інтервенції іноземних військ, хвилі національного піднесення, трагедію братовбивчої війни та врешті-решт захоплення і розділення її території між більшовиками, поляками та ін.. Кожного року проливалася кров на нашій землі за те, аби можна було вільно жити і господарювати на своїй землі, не маючи над собою пана чи комісара. Проте не вдалось українцям згуртуватись так, щоб побороти ворогів. Та все ж багато молодих романтиків поклали свої голови за Україну. Вони пішли на смерть тоді, коли вже ніхто не вірив у переможність нашої справи, коли вже надія на визволення з-під ворожого панування згасла.

Останнім таким «актом відчаю» чи то пак спробою збройною рукою звільнити Україну від більшовиків був Листопадовий рейд  Армії УНР (або ж Другий зимовий похід), що відбувся у жовтні-листопаді 1921 року.  Повстанські сили були розділені на три групи (Волинська, Подільська, Бессарабська) і налічували всього понад півтори тисячі вояків. Підготовка до походу велась близько пів року, а метою походу було підняти всенародне повстання в Україні і визволити її від більшовиків. Нажаль про похід заздалегідь знали більшовики, а польські військові надали неякісну зброю та амуніцію (незважаючи на домовленість), та це не погіршило рішучості українських вояків.

Кожна повстанська група мала окреме завдання та терен дії, тому розпочинали свій рейд в різний час. Основна Волинська група на чолі з генералом Юрком Тютюнником діяла на теренах сучасних Житомирщини та Київщини, маючи на меті звільнити Київ. Вони пройшли по глибоких снігах з боями більше 200 км. Коли стало зрозуміло, що народне  повстання не відбудеться (бо наступала зима) і повстанцям на п’яти наступали  добірні більшовицькі загони, які сорокакратно перевищували чисельність українських вояків, то Юрій Тютюнник наказав Волинській групі повертатись до польсько-більшовицького кордону. Проте до кордону дістатись вдалось лише кільком десяткам вояків (серед них і більшості воєначальників), які встигли вислизнути з-під удару кінної дивізії Г. Котовського, що 17 листопада розбила повстанців поблизу села Базар (суч. Народицький р-н Житомирської обл.). Згодом декілька десятків з них були відправлені до Києва на допити, а 359 інших розстріляли 21-23 листопада у с. Базар. Місце розстрілу більшовики заборонили якось позначати. Лише в 1941 році, коли радянська влада втекла перед наступом німецьких військ , українським громадським і політичним діячам вдалось відшукати місце розстрілу і встановити хрест на могилі вояків-повстанців. Від часу повернення радянської влади на ці терени (1944) і аж до 1990 року заборонялось згадувати про цю подію. Лише за рік до проголошення незалежності небайдужі люди намагались встановити хрест на місці розстрілу, але місцева влада не дозволила цього зробити. І лише за незалежної  України вдалося хоч якось вшанувати героїв, які загинули під Базаром: встановити хрест, пам’ятний знак, а в 2000 році – Пам’ятник.

На роковини тих подій до Базару щорічно з’їжджаються люди, і кожен раз більше. Державній владі та громадянам слід відповідальніше поставитись до вшанування пам’яті героїв Базару, бо там лежать саме ті люди, які без вагань поклали свої життя заради кращого майбутнього для нас – їхніх правнуків та правнучок. Вони змагались і мріяли про свою власну державу, яку ми зараз маємо. Отож ми повинні пишатись героїзмом наших предків, а також працювати над тим, щоб кожен українець знав за що змагались українські вояки і від чиїх рук загинули.