18 грудня відбулась благодійна акція "Миколай все бачить" у Лопатинській школі-інтернаті
18 грудня пластуни зі Львова разом із братством «Львівська Політехніка» (які виявились не студентами ) вже вкотре помандрували до школи-інтернату у смт Лопатин.
Традиційно цю акцію проводить 11 курінь УСП «НепрОсті». Подарунки дітям готують волонтери з братства, сприяє «Мальтійське товариство», чудовий автобус із неймовірно терплячим водієм нам надала туристична фірма «Калина-туртранс».
Доки братчики допаковують подарунки, пластуни в кожному класі майструють та бавляться з дітьми. В інтернаті 120 дітей, кожному з яких ми намагаємось вділити час та увагу.
Хочу ще раз подякувати усім, хто долучився цьогоріч до творення свята: третьопробницям Мар’яні Байло, Юлі Разінковій, Магдалині Димид, Галі та Марті Дідулам, Лесі Кравчук, Вікторії Гнівушевській, куреню ч.26 ім.Олени Пчілки та їхній зв’язковій Наталі Козачок, гурточку «Орхідеї» та "Маренки" і їхній виховниці Любі Журко, Роману Козаку, Ростику Гнатику та Богдану Шиманському – хлопці, без вас ми б не справились , Юлі Чваньковій за чудові фотографії та щорічну готовність допомогти (передавай велике дякую подругам), і нашому чудові водієві з неменш чудовим автобусам – без вас наша подорож не була б такою приємною та комфортною.
Хочу ще раз подякувати усім, хто долучився цьогоріч до творення свята: третьопробницям Мар’яні Байло, Юлі Разінковій, Магдалині Димид, Галі та Марті Дідулам, Лесі Кравчук, Вікторії Гнівушевській, куреню ч.26 ім.Олени Пчілки та їхній зв’язковій Наталі Козачок, гурточку «Орхідеї» та "Маренки" і їхній виховниці Любі Журко, Роману Козаку, Ростику Гнатику та Богдану Шиманському – хлопці, без вас ми б не справились , Юлі Чваньковій за чудові фотографії та щорічну готовність допомогти (передавай велике дякую подругам), і нашому чудові водієві з неменш чудовим автобусам – без вас наша подорож не була б такою приємною та комфортною.
А тепер слово дівчатам з куреня ч.14 ім.Соломії Крушельницької, які готували цьогоріч майстрування та ігри для дітей.
пл.розв. Магдалина Димид: «До Лопатинського сиротинця їхала не вперше. Я люблю бачитися з дітьми, і вважаю, що крім матеріальних подарунків, ім. важливо приділити частинку себе. Бавлячись з ними різні ігри, спостерігала як вони сміються з того як «вчителька» (тобто я) бавиться разом з ними. Було їм дуже смішно і водночас дивно, що я так само скачу, так само перекидаю м’яч, так само сміюся і намагаюся виграти.
Зауважувала, що вони бояться мене щось запитати, думали що я буду сварити. І яке було їхнє здивування, коли один хлопчик розсипав бісер, а я (замість, як вони думали, кричання) почала сама його збирати.
Після таких поїздок, завжди відбувається переоцінка всього що я маю. Завжди починаю замислюватися про майбутнє таких дітей, які всього бояться, які не вміють казати «дякую» і «будь ласка», які копають дівчину, коли вона проходить мимо.
Та найбільше мене дивувало, як, здавалося, вже не діти – 15-16 річні десятикласники чекають на прихід цього переодягненого Миколая! Як вони щохвилини відкривають двері, повторюють віршики, щоб розказати Святому, і не можуть всидіти на місці. Як хлопці, так і дівчата! У звичайних школах, такого не побачиш…»
Пл.розв. Леся Кравчук: «Свято Миколая, напевно, найбільш очікуване свято для дітей. Я не вперше долучаюся до цієї акції і вкотре переконуюся, що в сиротинцях Миколая чекають з нетерпінням. Цього року мені випала можливість помайструвати з дошкільнятами. Це було просто казково. Вони з великою цікавість майстрували зірочки і з такою ж цікавістю малювали подаруночки для Миколая. Вони були такі милі і так щиро усміхалися. А які в них були щасливі очі коли вони побачили Миколая з подаруночками. Вони охоче розказували віршики, а потім з такою ж охотою розглядали свої подарунки. Я ще довго згадувала їхні щасливі очі, і з нетерпінням чекаю наступного візиту до цих дітей.»
Пл.розв. Марта Дідула: «Ця поїздка для мене не була чимось новим, бо я не вперше була там) Але цього разу я придумувала майстерку а не просто допомагала комусь) Мені сподобалось і думаю дітям теж .Не кожному виходило тому треба було дуже багато їм допомагати:) Але ми для цього і їхали,щоб бути з ними і подарувати їм частиночку себе:)
Хоч я й не дуже люблю дітей але з ними мені було цікаво.Мені було трошки дивно коли я поспиталась дівчинки нащо їй телефон ,а вона сказала ,щоб дзвонити до мами коли хтось буде ображати)Після цього випадку в мене склалась така думка ,що вони не вміють прощати. Може й тому в них більше проблем ніж в звичайних школах:)»
пл.розв. Магдалина Димид: «До Лопатинського сиротинця їхала не вперше. Я люблю бачитися з дітьми, і вважаю, що крім матеріальних подарунків, ім. важливо приділити частинку себе. Бавлячись з ними різні ігри, спостерігала як вони сміються з того як «вчителька» (тобто я) бавиться разом з ними. Було їм дуже смішно і водночас дивно, що я так само скачу, так само перекидаю м’яч, так само сміюся і намагаюся виграти.
Зауважувала, що вони бояться мене щось запитати, думали що я буду сварити. І яке було їхнє здивування, коли один хлопчик розсипав бісер, а я (замість, як вони думали, кричання) почала сама його збирати.
Після таких поїздок, завжди відбувається переоцінка всього що я маю. Завжди починаю замислюватися про майбутнє таких дітей, які всього бояться, які не вміють казати «дякую» і «будь ласка», які копають дівчину, коли вона проходить мимо.
Та найбільше мене дивувало, як, здавалося, вже не діти – 15-16 річні десятикласники чекають на прихід цього переодягненого Миколая! Як вони щохвилини відкривають двері, повторюють віршики, щоб розказати Святому, і не можуть всидіти на місці. Як хлопці, так і дівчата! У звичайних школах, такого не побачиш…»
Пл.розв. Леся Кравчук: «Свято Миколая, напевно, найбільш очікуване свято для дітей. Я не вперше долучаюся до цієї акції і вкотре переконуюся, що в сиротинцях Миколая чекають з нетерпінням. Цього року мені випала можливість помайструвати з дошкільнятами. Це було просто казково. Вони з великою цікавість майстрували зірочки і з такою ж цікавістю малювали подаруночки для Миколая. Вони були такі милі і так щиро усміхалися. А які в них були щасливі очі коли вони побачили Миколая з подаруночками. Вони охоче розказували віршики, а потім з такою ж охотою розглядали свої подарунки. Я ще довго згадувала їхні щасливі очі, і з нетерпінням чекаю наступного візиту до цих дітей.»
Пл.розв. Марта Дідула: «Ця поїздка для мене не була чимось новим, бо я не вперше була там) Але цього разу я придумувала майстерку а не просто допомагала комусь) Мені сподобалось і думаю дітям теж .Не кожному виходило тому треба було дуже багато їм допомагати:) Але ми для цього і їхали,щоб бути з ними і подарувати їм частиночку себе:)
Хоч я й не дуже люблю дітей але з ними мені було цікаво.Мені було трошки дивно коли я поспиталась дівчинки нащо їй телефон ,а вона сказала ,щоб дзвонити до мами коли хтось буде ображати)Після цього випадку в мене склалась така думка ,що вони не вміють прощати. Може й тому в них більше проблем ніж в звичайних школах:)»