Як часто доводиться нам чути оцінку поведінки пластуна в суспільному чи в приватному житті: «Це — по-пластунськи», або «це — не по-пластунськи!». Не тільки ми, пластуни, а й суспільність має уяву про те, що пластун повинен поводитись в житті в окреслений, добрий спосіб. А властиво, — цей спосіб не окреслений точно, бо він виходить за межі ясних слів закону чи присяги. Він більше уявлений і виходить з переконання, що Пласт зобов'язує своїх членів до всього, що добре. Суспільність, що вірить у Пласт, а тим більше самі пластуни, схильні кожну добру — зі становища людського або суспільного — поведінку назвати пластунською, і, навпаки, кожну погану — непластунською. Це виправдана вимога до пластуна (як дуже вона актуальна в критичних хвилинах війни чи напр. скитальщини!).
Але — з другої сторони, це відчуття, що ціле життя пластуна повинно мати якийсь окреслений стиль. Пластова ідея як життєвий напрям, і пластовий закон як вказівка життєвої поведінки, дають зміст і форму життя. Вони різьблять людину. А яка людина, така її життєва поведінка, такий її життєвий стиль.
Це так, як те, що чесна людина не краде тому, бо вона саме чесна, а не тому, що боїться кари, якою грозить закон. Так і пластун — ми підкреслювали це вже — поводиться в окреслений спосіб тому, бо він такий є.
Але, правда, це можна повністю сказати тільки про «цілого» пластуна. Це значить про такого, що справді сприйняв пластову ідею і виховався на ній; що вона в нього не на папері чи навіть в голові, а в серці, «в крові й кості», просто в його натурі.
Правда, небагато в наших умовинах таких «цілих» пластунів. І взагалі — ідеалів мало на світі. Але для нас цінне саме змагання до такого типу людини і цінний осяг, що зближує до нього. І цінне те, що пластун, навіть ще не зовсім «готовий» у тому розумінні, напр. не веселий по вдачі, або замало ще опанований і т. п. — має в законі вказівку поведінки і навіть інколи проти своєї вдачі йде за тією вказівкою.
Взагалі — «цілий» пластун, це не конечно той, що осягнув усі пластові ступені чи здобув багато пластових умілостей. Правда. ці ступені та вмілості мають своє велике значення, основне для скавтової методи. Але вони залишаться пустими звуками, якщо той, цю їх посів, не є «морально готовий». Уміння дає більшої вартости життю, але основа тієї вартости лежить у самому змісті і способі життя.
Головні обов'язки пластуна, закон, гасла і пластове виховання на них сплітаються гармонійно в особливий, різний від іншого, стиль пластунського життя. Він має свої виразні признаки. Може пощастить нам показати головніші з них.


Це слова, мабуть, чи не великого політика Дізраелі. і — я певен — не один повторив або висловив ще перед ним таку думку. Для нас, пластунів, байдуже, чи життя довге чи коротке. Але для нас суттєве, щоб було воно не мале, не дрібне, а велике. Ми хочемо «сповнити кожну минаючу хвилину прецінним змістом шістдесят секунд». Цього вимагає і для цього дає вказівку пластова ідея і пластовий закон.
Бути вірним Богові й Батьківщині, помагати другим — це те, що робить життя пластуна цінним, великим, якщо їх добре розуміти. Це вартостеві признаки пластунського життєвого стилю.
Як жити з Богом — учить кожного пластуна його релігія. Але сама ця обставина, що він живе з Богом, що він визнає Божеську ідею над собою — підіймає життя його на вершини. Англійські скавтки так гарно формулюють це відношення: «правдива й практична вірність Богові будує гармонійне життя». Оця гармонійність оперта на релігійності, ця внутрішня рівновага, спокій, певність — хоч як бурхливе само життя — це одна з признак пластового життєвого стилю. Але життєву вартість дає щойно чинна вірність Богові й віра в вище призначення, в поза-особисту ціль існування, віра в ідею.
Більш практично відчуває пластун цю життєву вартість у свому відношенні до народу й батьківщини. Його тісна зв'язаність з її долею; його обов'язок і готовість жити, працювати, а то — в потребі — й рискувати життям для неї, робить життя його високо ідейним і цим різьбить його життєвий стиль.
Пластун не живе сам для себе; він член своєї громади, а його життя — частина життя тієї громади. Він турбується і тішиться її долею, на її долі будує свою і бачить своє особисте остаточне щастя в осягненні великої мети його Батьківщини. Свою щоденну працю він оцінює користю для Неї; а при вечірній ватрі він мріє про Її кращу долю. Любов батьківщини дає змісту його життю і виразну признаку.
Пластун — помічний другим, слабим, потребуючим. Він — отже лицар, і шляхетні його думки, задуми, вчинки. Його життя повне альтруїзму та приязни для слабших і воно кероване обов'язком сповнити щоденне добре діло.
Головні обов'язки пластуна — бути вірним Богові й Батьківщині та помагати другим — це основа його ідейности. Ця ідейність — наймаркантніша признака пластунського життєвого стилю. Вона робить життя пластуна великим.

Скавтінґ — це гра. На тому побудована ціла пластова система. Юнак грається в Пласті, або радше він грає пластову гру. Ці основні ознаки, що є в кожній правдивій грі, є теж у пластуванні. Ціль, і змагання з другими, і правила гри, і тактика, що каже відповідно розумно співграти з другими членами своєї дружини, і техніка, що дає перевагу, або вміння прийняти зрівноважено невдачу, і завжди рискування і часто потреба «кинути на карту все, що досі виграв у житті»... Тому гра пластова — така основна частина пластової методи.
Але для пластуна не тільки саме формальне пластування, а й ціле життя його є грою. В Пласті він пізнав усі прикмети гри, її приємні і трудні сторінки, її правила і способи осягати успіх чесною грою. Він навчився змагатись, бавитись і мати успіх. І те вміння він стосує в житті.
З давніх давен кажуть, що життя — це боротьба. Але для пластуна, воно більше, як боротьба, бо боротьба, це тільки частина гри. Так і життя складається, крім боротьби, важкої, інколи безпощадної, — теж з цих елементів, що творять гру. Пластун передусім держиться правил життєвої гри: вони закреслені пластовим приреченням, законом, гаслом. Ніде інде не діють вони так сильно, як у грі: сила — краса — обережність — бистрість; фізична й духова готовість, лицарськість, товариськість, усміх. Немає точки пластового закону, що не мала б застосування в життєвій грі.
Пластун бачить вищу ціль життя і змагається за неї, як у кожній грі.
Він шукає і знаходить радість у життєвому змаганні.
Він тішиться осягом життєвим, але має амбіцію, щоб осягнути його «чесною грою», а невдачу він приймає з усміхом і свіжим завзяттям до нової боротьби.
Він вчиться, підготовляється і тренується для життєвої гри і дає їй повністю своє зусилля.
Він — коротко кажучи, за словами пластової присяги: «працю, невдачі, всі злидні, недолю пійме як завдання трудної ігри».
Це так у цілості життя і в окремих його проявах чи подіях. Воно подібне до футбольних змагань. Кожен «меч» зокрема має свою ціль — виграти дані змагання; кожні добуті ворота — крок для цього, кожні втрачені — віддалення. А потім — взявши всі змагання разом — йде про мистецтво краю, як найвищу ціль. Так і в житті. На його вищу ціль — «мистецтво життя» — складаються осяги окремих змагань: у школі, вдома, у званні, на грищі, на війні чи в політиці, чи на скитальщині... Для пластуна все це Велика Гра.
Стиль гри є стилем його життя.

Пригода — такий необхідний складник пластування, як молодість. Й обидві вони — молодість і пригода — нерозлучні друзі. Пластун, як кожний здоровий юнак і як кожний молодий духом «сеніор» — пластун, любить пригоду і шукає її.
Саме практичне пластування і близьке життя з природою дає багато нагоди для пригоди. Табори, мандрівки, вправи... Там здійснюються буйні юнацькі переживання; там може і поглиблюється цей пригодницький гін, що пізніше, старшим людям, які стоять уже в буденній життєвій праці — каже в кожну вільну хвилину йти за пригодою: може в відкривчу подорож світами, може тільки на лови чи в мандрівку рідним краєм. З того пригодницького гону життєвий стиль пластуна дістає живости, буйности, життерадісности.
Та ми бачимо, що пластова метода йде далі. Вона вчить знаходити пригодницькі переживання не тільки в незвичайних випадках, а й у самому буденному житті. Вона вчить йти через життя й світ з відкритими очима й вухами, бистро помічувати все цікаве, гарне, пориваюче, що всюди є в житті, та не всім відкрите. Яку пригоду може дати це так званому нудному буденному життю! Як легко тоді робити нудну, бездумну роботу, або «незмученому ждати».
Один американський професор психолог в одній статті (не пригадую, хто і де) — підкреслює таке «шукання пригоди», як добрий засіб оживити кожне нудне заняття. Той, напр., що чистить на вулиці черевики прохожим: скільки має він нагоди обсервувати цікаве, повчаюче або просто смішне в типів людей, які висновки може робити з роду їх взуття чи способу, як сходжують зап'ятки, підошви, деформують черевики і т. д. І так кожний робітник, купець чи урядовець.
Таке пригодницьке: переживання звичайного життя лежить у пластовому стилі. Воно — неначе «пластування поза Пластом», у житті. Воно викреслює з життя «сірі дні будня».


Й постанова закону й «привичка сповняти» обов'язок, бути пильним, корисним чи робити щодня «добре діло» дає життю пластуна багато живої активности. В нього немає хвилини безділля, пустки (хвилини роздумування або й мрій, якщо «вони не ціль» — ніколи не є пустим безділлям!).
Як пластун у таборі, на мандрівці був завжди зайнятий, чинний, так і ціле його життя сповнене чином: чи це в школі, де він після науки працює в різних гуртках, освітніх, музичних чи спортових, при влаштуванні концерту, збірки на добродійну ціль і т. п.; не доконче в проводі, але хоч би як звичайний член чи учасник. Чи то вдома, в званевій праці, як селянин, ремісник, купець чи урядовець, він завжди має нагоду виявити себе активно і цю нагоду використовує. Він ненавидить пустого збування часу, «солодкого неробства». І тому його не зустрічає необхідний наслідок такого неробства: нудьга, песимізм, зневіра в вартість життя. Для нього життя — це не безрух, а чин, дія, в якій він сам включений як співучасник, співдіяч.
Через пластовий спосіб життя і працю він привик бути корисно активний. Ця активність дає цілому стилеві його виразну признаку. Він почувається добре, він вдоволений, радий — тільки в діяльності, нехай у вузькому обсязі щоденного обов'язку, нехай у забаві чи тільки в задумі. Він завжди при тому з розмахом і серцем.


Елементом пластування, одним із важливіших, — є тісна зв'язаність пластуна з природою. Вона — природа, була засобом виховання і водночас тереном властивого пластування. Щойно там, у тієї «матері природи» пластун почувається дома: літом чи зимою, весною чи осінню, бо — пам'ятаєте — кожний сезон — це пластовий сезон.
Пластуна вчили йти крізь природу (й життя) з відкритими очима й вухами, з чуйними змислами. І він пізнавав таємниці природи, її велич і красу; пізнавав життя рослин і звірят, став їх другом; в неодному їх наслідував. Він мусів — полюбити природу. І ця любов, і те, чого навчився від природи — кладе відбиток на стиль його життя. Не тільки в тому, що він кожну вільну хвилину використовує на те, щоб іти: «в ліси ж, поля, до вільних гір, на ясні зорі, тихі води». Але природа дала йому пізнати велич сотворення і тільки маленьке місце людини в світі. Він відчув великий Божеський закон, незмінливий лад всесвіту і може втратив надмірну людську гордість із того, що він «пан створіння». Але, якщо не мав її — то набрав гордощів з того, що він частина тієї чудової природи. Пізнав далі — що в природі йде боротьба за існування; що для вищої цілі — отого Божого ладу — падуть жертвою менші існування, бо вони — не ціль сама для себе; бачив, що в цій боротьбі переможцем виходить сильніший, мудріший; але що в боротьбі тій немає фальшу, облуди, а діють теж — природні правила гри. Вічне весняне відродження дало йому віру в життя. І все разом — навчило бачити і подивляти красу, правдиву, глибоку, недосяжну для людського майстра.
Усе те пізнання він поніс у життя: зробив порівняння — відкинув фальш, інакше зрозумів життєву боротьбу, глибше відчув ціль і вартість і красу життя на тлі матері всього — Природи. Його дух зачерпнув із неї цілющої сили.
Але, далі — він, живучи з природою, зі сонцем, з вітром і водою — гартує своє тіло, нерви, змисли. Усі старі й нові приписи лікарів чи знахарів про силу сонця, повітря й води — для нього звичайна річ. Він черпає оті чудотворні засоби не як ліки від хвороби, а як щоденну поживу. Тому він повний здоров'я, а це значить: повний енерґії, радости життя. Він усміхається не з припису пластового закону, а з тієї внутрішньої потреби, що каже пташці співати і світ веселити.
Я певний, тут усміхнеться неодин «життєвий реаліст», раціоналіст, що все хоче людським розумом зміряти. Він скаже: це фрази, або невдале намагання поетизувати. Бо він не знає природи, не жив із нею, не збагнув її. Він не мандрував самітньо, або зі своєю «бандою» дрімучими, а такими живими лісами, в полонинському вітрі, під гарячим сонцем, чи по хвилях бистрих вод. Він не мріяв при ватрі, не пив з гірського джерела (з засади не п'є води), не лежав уночі під зорями, прислухаючись до мовчанки заснулого світу. Тому він не вірить в чудо природи, як вірить пластун.


Хто раз став пластуном, залишиться ним назавжди, навіть столітнім стариком. Але правдиве чинне пластування — це рух молоді. І здавалося б ясним, що пластове життя є завжди молодим. А проте, чи не бачили ви між юнаками «старих людей»? Старих духом, думками, способом відношення до життя, цілою поведінкою. Багато таких між юнаками: одні — ніби-то досвідчені життям, що згори дивляться на пластову «забаву», що знаходять, як здається їм, життєву приємність у питті, куренні, в «картограйстві» й інших подібних розвагах. Вони вірять, а може тільки вважають гідним «людини» вірити, що це приємне, гідне того, щоб втрачати на нього час, гроші, здоров'я. Вони зловились на життєвий фальш, якого стільки довкруги. Вони гордують такою цінністю життя, якою є молодість: хочуть бути «дорослі», а роблять себе «старими».
А другі — вони навіть не хочуть свідомо бути старими. Вони старі тому, бо немає в них того, що творить молодість: життєрадісности, розмаху, хотіння руху, змагань, а інколи «гри з вогнем», любови сонця, лицарських поривів, життєвої ясности, чесности, і інколи нерозваги, намагання «світ перебудувати».
Бо — як кажуть, «молодість це не вік життя, — це стан духа». Отож, буває і в юнаків старечий стан духа. Та він неможливий у Пласті. З пластовим способом життя й відчуванням того життя не можна погодити «старечого духа». З усього, що досі говорили ми про Пласт, ви легко самі пізнали це. Але ця правда важна ще в ширшому. Здається, юнак не любить думати про те, що і йому прийдеться бути колись «старшим»; коли й уявляє собі він те, то з погляду того, що може буде «скавтмастром»...
А проте, такий порядок світу — кожний юнак буде колись мужем. І по правді — ціле пластове життя — це підготовка для цього, щоб стати «цілим» мужам (пригадайте Кіплінґа).
Юнак тренується на доброго громадянина й успішну в житті, щасливу людину. Одним із цих скарбів, які виробляються в Пласті, — це теж «молодість духа», та, що не дозволить ніколи постарітись.
Якщо доросла людина зберегла пластовий стиль життя, — її життя буде вічно молоде, вічно таке гарне, як було в юнацьких часах. Прийдуть нові умовини життя, нові «пригоди» — але пластун переживатиме їх завжди по-молодечому. Цілий стиль його нестиме це знам'я.
Чи чули ви про «АСS»? Це значить: «anti-reticular cytotoxic serum», а його творець, наш земляк проф. Олександер А. Богомолець з Києва. Цей чародійний лік має продовжити пересічну довжину людського життя на декілька десятків літ (сам винахідник недавно помер). Людина віком 60-70 літ, ще молода, а може жити до 150 літ, каже Богомолець, після тридцять літ досліджування — і в цьому має допомогти «АСS».
Не перше це намагання продовжити молодість (пригадуєте Воронова?), відсунути старість. Ті, що вірять тільки в матерію людського тіла, бачать молодість у вдержанні тієї матерії свіжою. Це власне в основі інший спосіб осягати одну і ту ж мрію.
Але уявім собі таку відмолоджену людину, віком понад сто років, яка одначе продовжувала старітись духом. Уявім собі стоп'ятдесятилітнього духового старика. Чи взагалі варто для цього так довго жити?
Ми думаємо, що вартість має тільки молодий дух, в гармонії зі здоровим тілом. Ми робимо все, — це наш обов'язок — щоб тіло було здорове. Але наша ціла система дає теж молодого, здорового духа. Вона дає цю молодість, якої не в силі дати Воронови, Богомольці чи другі їх наслідувачі. Ця молодечість виразно лежить в стилі пластуна, байдуже, юнака, чи «сеніора».


Кажуть пластунові: усміхнися! Його обов'язок — бути погідним і доброї думки навіть серед найбільш несприятливих умовин життя. Його «тренують» в тому. Але — рівночасно пластова система створює умовини, серед яких сам усміх випливає на обличчя. Пластування (в вузькому значенні) таке радісне, веселе, захоплююче, що в ньому й не треба вказівки «усміхнися!». Та не тільки «пластування», а й життя в цілому, сприяє сьому: коли воно вартісне своєю ідеєю, чинне корисною працею, коли воно — гра й пригода й часта зустріч з природою, то воно й радісне й веселе.
Ясна річ — у ньому, як усе в житті, чимало сумного, може трагічного. Пластун, що живе зі серцем, відчуває глибоко темні хвилини життя, недолю батьківщини чи свої особисті, трагічні інколи, негоди. Але він має добуту в Пласті — могутню противагу для цих темних сторінок життя: його ясні сторінки. Віра в ці ясні сторінки життя така в нього сильна, що її ніяка невдача не може захитати. Вона ж виховувана, впоювана в нього довгими роками пластового життя. І то впоювана й набута власним його досвідом, а не тільки словами закону чи дорадника — скавтмастра.
Пластун пізнав велику красу життя; він вірить у неї, бо знає її, вміє бачити її там, де вона справді є, а де другі її не добачають.
Він — «непоправний оптиміст», що завжди доброї гадки; у життєвій грі, — як у спорті: доки суддя не «відсвистав», все існує можливість виграти змагання. Так і життєвий його найвищий Суддя — не раз подиктує «карний удар» проти нього; може інколи не зовсім, на його думку, справедливо. Але поки не було останнього свистка Його — на кінець життєвих змагань — пластун не здає гри, бореться за перемогу й вірить в неї. Скільки то перемог осягнуто на останніх метрах перегонів!..
Пластовий стиль життя — це тому отой скарб, що його носить пластун глибоко в серці. А в кого глибоко в серці скарб укритий, тому (за Шіллером) «радісно всміхається життєва гра». — Пластун — же приймає усміхнений визов і сам сміється життю назустріч.
Кінець