Слова: Ліна Костенко
Музика: Screamers

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Усе пройшло: краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Любов — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.