Воли́нь (Велика Волинь, Волинська земля) — давньоруська історична область, історично-географічний край у басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу у північно-західній частині сучасної (з 1991 р.) України між Поділлям на півдні і Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеровом та верхів'ями Ужа на сході.

Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської області і Хмельницької області площею близько 70 000 км². У ширшому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі. 

Назва «Волинь» як означення території вперше з'явилася у літопису 1077 року.

Деякі історики вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Волинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.

Схожа думка була і у найвідомішого польського історика Яна Длугоша, у текстах якого повідомляється, що назва регіону Волинь походить від назви однойменної фортеці, яка була розташована у місці впадіння річки Гучви у Західний Буг, а точнішу у селі Грудек (теперішня назва Грудек-над-Бугом біля міста Грубешув).[1]

Деякі етимологи вважають, що назва споріднена з назвою чеського містечка Волині (чеськ. Volyně) або німецької назві острова Волін (нім. Wollin) в Померанії.

За версією О. О. Шахматова, назва «Волинь» походить від німецької * walhōs готської * Walhs, давньо-верхньо-німецької walah, walh, середньо-верхньо-німецької walch зі значенням «чужий, кельт, представник романських народів», середньо-нижньо-німецької wale «іноземець», які, в свою чергу, походять від кельтського етноніма Volcae, згаданого ще в творах Цезаря, і споріднені назвам Уельс, гели, Галлія.