добрі діла творили
НАТОЧКА КУЛІНІЧ:
Найбільшим показником значущості нашої роботи були подяки та сльози тих людей, які мають похованих рідних в Жукові, які раніше ніяк не могли знайти могили своїх близьких та рідних, а після відновлюючи робіт нарешті знайшли імена родичів. Всі українці, які проживають зараз в Польщі щиро дякували нам за нашу роботу, адже це не просто відновлення цвинтаря (хоч і це не мало означає), це відновлення пам’яті людей про події 1947 року (операція Вісла), згадки та розуміння того, що це село колись було українським, нагадування про те, що дана територія історично є українською і ще пів століття тому, тут жили українці: чиїсь дідусі та бабусі, тати та мами.
Ще одним важливим етапом табору були екскурсії по селах та містах де збереглися українські церкви, цвинтарі, українське населення. На території сх. Польщі розміщено безліч Українських дерев’яних церков 15 -19 століття і вони є збереженими в дуже хорошому стані, влада про них піклується. Це дуже приємно, адже доки стоять українські церкви, доти живе пам'ять!
Загалом, я думаю, що кожен з учасників цього табу виніс дуже багато для себе, можливо кардинально переосмислив багато речей! Пам'ять про подвиги житиме доти, доки будуть люди які нагадуватимуть про це!
«Вирій – 2010» - пам'ять житиме вічно.
Відновлення українського цвинтаря в Польші
Щодня відбуваються зміни в державі, в суспільстві, але пам'ять про людину чи подію незмінна! Пам’ять – це основа національної свідомості, адже саме тоді коли людина пам’ятає про подвиги предків (козаків, воїнів УПА), про жертви українців заради народу, саме тоді національна свідомість не жевріє, а палає яскравим вогнем надії, тоді людина починає працювати на благо держави.
Але в силу певних обставин, зокрема хотіла б наголосити на операції Вісла, український народ почав втрачати цю, на стільки важливу, пам'ять. Саме відновлення та піднесенням духу українців був міжкрайовий пам’яткоохоронний табір-експедиція «Вирій», на якому пластуни з України та Польщі, студенти відновлювали український цвинтар в с. Жуків, яке належить до Польщі. Насправді робота на цвинтарі була досить важкою та виснажливою, але по закінченню робіт ми мали змогу порівняти, що було до і після. І насправді - це разюча різниця, за 4 дні робіт ми зробили дуже багато, адже деякі хрести ми буквально діставали з під землі.Відновлення українського цвинтаря в Польші
Щодня відбуваються зміни в державі, в суспільстві, але пам'ять про людину чи подію незмінна! Пам’ять – це основа національної свідомості, адже саме тоді коли людина пам’ятає про подвиги предків (козаків, воїнів УПА), про жертви українців заради народу, саме тоді національна свідомість не жевріє, а палає яскравим вогнем надії, тоді людина починає працювати на благо держави.Найбільшим показником значущості нашої роботи були подяки та сльози тих людей, які мають похованих рідних в Жукові, які раніше ніяк не могли знайти могили своїх близьких та рідних, а після відновлюючи робіт нарешті знайшли імена родичів. Всі українці, які проживають зараз в Польщі щиро дякували нам за нашу роботу, адже це не просто відновлення цвинтаря (хоч і це не мало означає), це відновлення пам’яті людей про події 1947 року (операція Вісла), згадки та розуміння того, що це село колись було українським, нагадування про те, що дана територія історично є українською і ще пів століття тому, тут жили українці: чиїсь дідусі та бабусі, тати та мами.Ще одним важливим етапом табору були екскурсії по селах та містах де збереглися українські церкви, цвинтарі, українське населення. На території сх. Польщі розміщено безліч Українських дерев’яних церков 15 -19 століття і вони є збереженими в дуже хорошому стані, влада про них піклується. Це дуже приємно, адже доки стоять українські церкви, доти живе пам'ять!Загалом, я думаю, що кожен з учасників цього табу виніс дуже багато для себе, можливо кардинально переосмислив багато речей! Пам'ять про подвиги житиме доти, доки будуть люди які нагадуватимуть про це!