Протягом усього пластового року не відбувається, мабуть, і сходин, на яких би діти не згадали про літо. Восени згадуємо ще такі недавні пригоди, взимку сумуємо що ще так довго до літа, весною живемо думкою що ось-ось ще трошки і подумки пакуємо наплечники. Літні мандрівки  це завжди свято якого чекаємо цілий рік! 

Цього року наші пригоди стартували з автовокзалу у місті Львові, де ми всім табором запакувались в рейсовий автобус Львів – Хуст і попрямували подалі від міського асфальту і шуму автомобілів – поїхали в Гори. Місце таборування вразило всіх своєю красою і затишком. Трохи помилувались і до роботи. 

Провід та учасники розпакували свої речі і все почалось. Відкриття вишколу, ранкова нарада з легендою вишколу і створенням чарівних амулетів за допомогою яких мандри в часі це зовсім буденна річ. І перша наша спільна знахідка – трипільський черепок, один лишень доторк до нього і миттю опиняємось у Трипіллі. Полотняні торбинки, символи та знакування, теренова гра про три поля із змінним урожаєм. А ввечері звісно вогник. Від світла полум’я все здається дещо іншим: химерні силуети ялинок, вигадливі взори з диму. Здається що ми тут в горах не одні, що поруч нас оці всі духи: мавки, лісовики, перелесники, в яких вірили наші предки багато років тому. І сьогодні вони разом з нами зачаровано слухають нашу казку, але так тихо щоб ми їх бува не помітили.

Другий день почався жваво. Хоч сонечко ще не встигло перекотитись на наш схил гори, але ми його гуртом привітали дзвінким сміхом. Згодом розпочалась ранкова рада: і сьогоднішня знахідка – шапка Мономаха. Доторк – і ми в Київській русі. А отже ми всі князівни, боярівни, кому як заманеться. Маємо такі титули тож і обов’язки певні перед нами поставлені: маємо Охрестити нашу Русь. Для цього організували велику гру. А оскільки день був дуже спекотний то в грі використовували багато елементів пов’язаних з водою. Ввечері поспівали пісень і новачки підготували веселу театральну виставу про княже життя.

Третій день виявився не менш спекотним ніж попередній. Але після ранкової ради нам вже світило дещо інше сонце: сонце Галицько-Волинських Земель. Цікаво було бути присутнім при заснуванні рідного міста Лева, до того ж стати зодчими самого Високого Замку. Замок будували із вживаних картонних коробок, з’єднаних замість розчину кольоровим скотчем.. Замок вийшов як справжній, щоправда в кілька раз менший ? 

Але на цьому наша перша частина завершується, хоч нові пригоди нас чекають лишень через 3 дні. Повернення до дому.

І знову в гори!

Друга частина вишколу була присвячена історії Українського козацтва. Спершу новаки проходили випробовування в козацьких естафетах, майстрували собі дерев’яні ложки і припасовували до них зав’язку, щоб завше при собі мати. А ложки скоро пригодились, випала нагода покуштувати бусурманських ласощів, але для цього необхідно було безшумно прокрастись до казана повз чужоземну охорону. Посиденьки увечері біля вогника, пісні веселощі, розмови.

Другого дня ми, як козаки, рушили в похід, правда не на чайках, а власними ногами і ворогом нашим були не бусурмани, а власні слабкі риси характеру. Ми плекали силу волі та тіла у мандрівці. Мандрівка невеличка, але достатня для дітей цього віку. О першій ми піднялись на вершину – гору Мунчел, смачно перекусили, подумали над варіантами назви вишколу, відпочили і повернулись назад. На місці таборування нас вже чекала смачна вечеря, а після закриття дня – велике миття ) Ось і ще один день. 

На третій день. Новацтво майструвало козацьку чайку, грало в інтелектуальний змаг, який став гарним підсумком і систематизацією набутих, протягом вишколу, знань. Закриття табору та нагородження найкращих. А згодом пакування речей та прибирання терену, щоб залишити його в такому чудовому стані як тоді, коли ми його вперше побачили). Важко прощатись з друзями, з казкою і з цим чудовим місцем. Але все ж остання іскра пролітає від серця до серця і таборове літо завершене. Повернення до Львова, усміхнені обличчя батьків, братчиків та сестричок, готові годинами слухати враження і спогади. Починається наступний рік, протягом якого з нетерпінням чекатимемо на наступне літо. 

Ось в такій піднесеній атмосфері і дружньому гурті ми намагались навчити дітей любити вивчення історії, показати як це може бути цікаво, якщо додати крихітку своєї уяви. Думаю нам це вдалось.