Новак Валерій
Друг Валерій народився 16 жовтня 1959 року в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської области, як він сам жартував, на батьківщині брежнєвського «застою». Згодом сім'я переїхала в місто Вишгород Київської области. Тут він закінчив школу, звідси його брали на службу в армії в авіяційну частину на Далекому Сході. Тут він знайшов дружину Любу. Мабуть, підкорив її мужністю — мужністю діяти за совістю всупереч обставинам і особам. Дружина стала опорою його українських переконань. Навіть наш місцевий письменник не вірив, що Валерій східняк, та твердив, що у Валерія галицька вимова.
Подружжя виховувало сина Володимира (вчиться в Київській Політехніці) й доньку Оксану (працює бухгалтером).
На початку 1990-х років у Вишгороді була заснована громада вірних греко-католицької церкви. Почалось будівництво храму. Від початків друг Валерій був не лише ревним учасником Служби, а й ділами доводив християнські переконання. Коли терміново потрібна допомога на будівництві церкви — Валерію доручають скликати чоловіків. Коли збирається толока — Валерій найбільш активний учасник. Коли проходить коляда — Валерій першим бере участь. Коли клечати храм — Валерій поряд. Ніколи не відмовить, завжди допоможе.
Друг Валерій був добрим громадянином. По селах району недостатньо розвинуті осередки демократичних партій. На час виборів друг Валерій, хоча й позапартійний, завжди був спостерігачем на дільниці в далекому селі.
Найкращий патріот не той, хто найгучніше кричить про Батьківщину, а той, хто для неї найбільше працює. Друга Валерія цінували співробітники — він працював на залізничному крані. В найлютіший мороз Валерій заводив дизельний двигун для електрогенератора. Не відмовлявся когось підмінити, допомогти.
В часи проголошення Незалежности було утворено Українське Козацтво. Поїздками в Берестечко, Холодний Яр, Чигирин козаки аґітували за українську ідею, а на заходах демократичних сил підтримали порядок. Друг Валерій був активним учасником і співорганізатором таких акцій, кілька років був отаманом Вишгородської сотні. Мабуть, звідси походить його пластове псевдо — Отаман. В 1994 році головою міськради було обрано представника демократичних сил. Тоді козацтво себе проявило — з міліцією козаки охороняли громадський порядок. А одним з організаторів чергування був друг Валерій.
Але найважливішою його справою став Пласт. На початку 1990-х наш парох о. Сергій, він же пластун сеніор др. Скок, набрав три юнацькі гуртки. Друг Валерій став впорядником юнацького гуртка «Гепарди», здобуваючи пластову науку, так би мовити, на марші. А що дорослих було лише троє, то друг Валерій виконував обов'язки домівкаря-господаря та станичного. Коли юнацтво досягло віку старших пластунів, діяльність гуртків припинилася.
Друг Валерій сприяв відродженню станиці колишнім юнацтвом у 2002 році. До останнього часу був головою СПР, а перед тим виконував обов'язки осередкового ОП УПС станиці та домівкаря-господаря. Але головне — став другом і порадником юної станичної старшини. Коли виникло питання про пластову домівку, саме друг Валерій переконав голову міськради дати в користування кімнату.
На свою відповідальність друг Валерій узяв проведення традиційної стійки біля Плащаниці. Допомагав у передачі парафіянам Вифлеємського вогню Миру, а останнього разу домовився про передачу Вифлеємського вогню також і зі священиком православної церкви. Брав участь у проведенні зустрічей сеніорів у Вишгороді.
Якось йому довелось потрапити на лещетарський табір «Бурлаків». Там захопився лещетарством (гірськими лижами) та заповзявся стати членом куреня «Ватага Бурлаків». Відтоді брав участь в організації катання пластунів на лещетах у Вишгороді. А сеніорів спонукав до щорічного катання в Карпатах. Заснував та очолив Вишгородську колибу «Ватаги Бурлаків». Як Бурлака провів роверову мандрівку в Канів. Проводив станичну «Школу практичного пластування», допомагав готувати мандрівки й табори.