Пластуни станиці Полтава організували рейд-мандрівку "Жахи-шляхи"
7-8 лютого 2015 року старшопластуни станиці Полтава разом із пластунами-юнаками вирушили у зимову рейд-мандрівку«Жахи-шляхи». У суботу вранці на АС-3 зібралися найвідважніші, ті, котрих не лякають сніги, морози та мандри незнаними шляхами.
О 12.00 автобус рушив до давнього славного козацького сотенного містечка поблизу Диканьки. Дісталися якось швидко і непомітно: за знайомствами та розмовами і не помітили, як доїхали до першого пункту призначення – самої Диканьки. Далі – марш-кидок із рюкзаками на плечах до місця таборування, села Великі Будища, де на підлітків чекала гостинна оселя одного із старших пластунів нашої станиці – Полтавця Івана. Після 7 кілометрів вимаршу на морозі хазяйка пригостила усіх смачнючим пахучим домашнім борщем. З усього видко, що хазяї – напрочуд гостинні та щедрі люди, тож хочеться їм ще раз подякувати за їжу та прихисток, а також окремо сестричкам Іринці та маленькій Ярославі за допомогу та атмосферу.
Як тільки підкріпилися, трохи спочили та відігрілися, одразу вишикувалися в однолаву та слідом за бунчужним вирушили назустріч випробуванням. Ішли вервечкою, один за одним, намагаючись ступати слід у слід, адже маршрут проходив неходженими стежками. Хоча мандрівка була розрахована на підлітків віком від 12 до 18 років, серед учасників були хлопці 11 і навіть 10 років, а ще - наша принцеса, єдина, відважна, але дуже скромна дівчинка Діана, якій теж виповнилося 11 років. Проте ніхто не жалівся, всі намагалися тримати темп, і, хоча часом бувало дуже важко, - не відставати. На краю Чернечого Яру бунчужний розповів про історичне значення даної місцини, про давні поселення та про древню звитяжну битву на березі Ворскли, яка протікає неподалік, за ліском. У долині, на самому дні яру, вирішили трохи спочити, перекусити та прослухати коротеньку гутірку на тему «Тактичні дрібнички» - тепер хлопці знають, як одягтися, у що взутися та що узяти з собою з речей та харчів, якщо збираєшся у мандри, щоб і не важко було, але щоб дати собі раду за потреби. Також, з огляду на військову ситуацію у нашій країні, старші навчили менших, як поводитися на відкритій місцині або якщо раптом, наприклад, неподалік ворог і потрібно пройти непомітно повз.
Дорогою назад в усіх була нагода спробувати на практиці здобуті попередньо знання. Найменших учасників дуже захопили лисячі нірки, які траплялися то тут, то там на шляху. Підйом давався нелегко і проводу, і учасникам, адже загалом за день було пройдено близько 20 кілометрів, проте і тут не забували пластові закони: допомагали нести рюкзаки, ділилися рукавичками з тими, хто їх замочив, граючись дорогою у сніжки, трималися гурту, чекали на тих, хто стомився та відстав. Тому останній відрізок дороги було подолано переважно у напруженій тиші, усі берегли сили, вдовільнялися лише коротким репліками та фразами.
Ось нарешті і вогні людських осель. На таборі, одразу після перепочинку, кожному знайшлася робота по силі: носити, колоти дрова, чистити картоплю, начищати й нарізати цибулю та часник (головні таборові протизастудні препарати ;)), розводити вогонь. Довго хлопцям він не давався, довелося добряче попотіти, аж поки розгорілася справжня іскриста ватра! Зате з яким апетитом поїдалася трохи згодом варена картопелька із салом, огірками та квасолею!
Перед тим, як готуватися до сну, учасники дізналися про види кровотеч та способи їх зупинки, і звісно ж, повправлялися один на одному, рятували «поранених».