14 вересня минув рік як в боях за Донецький аеропорт загинув пластун, спецназівець Євген Подолянчук. Друг з військовим позивним «Скаут» і пластовим псевдом «Сержант» став другим вихованцем Пласту, що поклав своє життя в цій україно-російській війні.

Прес-службою Пласту вдалось зібрати кілька спогадів про Героя від різних людей, які з ним перетинались в особистому житті. Важливо, щоб згадки про його діяльність збереглися для майбутніх поколінь, тому цілком ймовірно, що цей допис доповнюватимуться новими спогадами. А зараз пропонуємо Вам прочитати перших п’ять:

Марія Сергєєва, дружина Євгена, пластунка:

Женя - це вічний двигун! Ми повінчалися 20 травня (а лише ввечері 19 повернулися із Свята весни), після невеличкого святкування ми пішли на тренування із скелелазіння, адже тренування пропускати не можна. :) Через декілька днів Женя "пережив" весілля. А медова подорож у нас була - водна триденна мандрівка на драконі (десятимісний човен). Ми перейшли Дніпро у шторм, ночували на березі і ще потім знову перетнули річку... Ось така своєрідна рамантіка!

Цього серпня ми б святкували 9 років нашого кохання. Він, от чесно, ідеальний чоловік... хоча жодного разу в житті не дарував мені квіти, жодного! :)

Юрко Козачинський, хрещений батько Євгена, пластун:

Євген був досить настирливий в бажанні навчати. Одного разу, якось ще до цих всіх буремних в країні подій, він прийшов до мене в гості із бойовим статутом Збройних сил України і сказав, що я маю його прочитати. Це був статут початку 90-х років, який вочевидь був переписаний з старих радянських зразків. Я відповів, що, мовляв, мені це не потрібно, бо це вже застаріла і неактуальна інформація. Проте Женя так наполягав, що вже відмовляти було якось не по собі. Тож взявши книгу собі на тиждень я її прочитав.

Згодом почався Майдан, далі незрозуміла ситуація в країні, а потім війна. Як резервіст я був мобілізований до 3 ОПСпП. В травні місяці наша зведена група була направлена в зону АТО. Тут нам почали ставити різноманітні завдання. Одним з яких було організувати блок-пост. Ніхто цього раніше не робив, не мав такого досвіду. Я почав згадувати інструкції та настанови по організації оборони із Статуту. І ось ця теорія нам знадобилася. Виявилося, що там дуже корисна і необхідна інформація. В процесі таких завдань я ще постійно надзвонював Жені, консультувався. Військова справа – це було його. Я вдячний Женці за те, що змусив мене прочитати Статут. 

Роман Орищенко, пластун, товариш:

На всіх пластових таборах і заходах Женя мав добру поставу і був таким собі військовиком. При чому в характері був досить лояльним і світлим. Якось на Черкащині проводили ми Свято Весни. Він як юнак все активно допомагав. Ми навіть на обговоренні проводу це відмітили, що хлопець дуже ініціативний, мовляв за ним добре майбутнє. Євген казав, що планує після школи вчитись на військового. Вступив до Львівської академії сухопутних військ. Приїжджаючи до дому він далі тримався нашого пластового середовища і ми часто всі зустрічались.

Навесні 2013 року я був комендантом вишколу виховників, що відбувався в основному для пластунів з центральної України. Туди зголосились люди з Полтави, Вінниці, Києва та інших міст. Одним із зголошених був Євген, який тоді вже ніс службу у Кіровограді. Через зайнятість на роботі він приєднався до вишколу на день пізніше і пропустив багато важливих гутірок. Проте всім цікавився, записував деталі і в кінці навчання одним з кращих заповнив підсумковий опитник. Євген планував далі активно займатися пластуванням, хотів виховувати юнацтво. В літній період планував на два тижні відпроситися з роботи чи взяти відпустку, щоб побути виховником на таборі. Тож порадившись з проводом ми таки вирішили зарахувати йому цей вишкіл. Після навчання учасники почали розїжатися. Всі, хто залишився пішли гуляти Черкасами. Там Петро Задорожний нас всіх групою сфотографував. Саме це фото, де Євген присів стало поширеним після його загибелі в мережі. Воно і відтворене на гранітному хресті, що встановили на його могилі. Це була наша остання зустріч. Далі ми тільки зідзвонювались вже тоді, коли Женя був в аеропорту.

Вже після загибелі був проїздом у Кіровограді і зайшов в ту частину де дислокувався 3 полк спецназу, а саме там служив Євген. Командир батальйону про нього був дуже позитивної думки, відвів мене до тієї кімнати-казарми, де жив Женя. Там стоїть його фото, розставлені власні малюнки. Коли він навчався, то малював різноманітні схеми, види осколків, а потім з цими зображеннями проводив інструктажі іншим військовим. Ще мене вразила скелелазна стінка в приміщені. Женя зробив її своїми руками, щоб хлопці могли тренуватися і бути завжди у формі. Він не просто відбував службу, а намагався зробити все навколо кращим.

Олександр, побратим з спецназу:

Женя завжди вселяв впевненість в кожного з військовослужбовців з яким він вів службу, зокрема і в мене.

Коли ми були два місяці в оточенні в Донецькому аеропорту, то вперше за два місяці до нас надійшла підтримка. До нас прорвалась колона з 11 одиниць техніки. Ми її повинні були зустріти на трасі, щоб завести безпечним шляхом до аеропорту. О третій ранку ми вийшли на це завдання. Почало світати. Мені дали завдання перевірити повздовж лісосмугу, бо звідти лунали якійсь звуки. Це була нейтральна територія, де могли знаходитись як сепаратисти так і українські військові. Я по тихенько пішов з автоматом. Чую, що все таки там хтось ходить. Одразу по радіостанції передав інформацію, що мовляв хтось тут є. Там відповіли, щоб стояв на місці і нікуди далі сам не рухався. Пообіцяли що зараз підійдуть на підтримку. Поки я знаходився на самоті та чекав тієї підтримки, то було неабияк страшно. Підійшов Женя з ще одним бійцем. Одразу відчув себе впевнено, бо Євген був тією людиною, на яку завжди можна покластися. Він завжди правильно діяв в екстремальних ситуаціях, з військовою витримкою. Був професіоналом. Якби підійшов хтось інший, а не Женя – не впевнений чи би почувався так. Він одразу природно брав на себе обов’язки керівника, і тоді емоційно знімалось це напруження прийняття рішення. Ми ще трохи пройшлись тією лісосмугою і побачили як далеко відїздить легковий білий автомобіль «Жигулі», баз задніх дверей. Сепаратисти мабуть почули нас і швидко відійшли від цього сектору.

Володимир Педько, пластовий друг, священник:

Познайомився з Женьою у 2005 році. Я був писарем на міжкурінному таборі двох підготовчих куренів ім. Т. Шевченка з Кіровограду і курінь ім. Я. Мудрого з Черкас. Женя був там учасником.

Це для нього був взагалі перша участь в таборі, такий собі «перший раз в перший клас». Всі одразу до нього почали ставитись добре, він одразу дуже природно влився в організацію. За дуже швидкий час Євген здав першу пластову пробу.

Хотів чим швидше здобути ступінь учасника, щоб поїхати на табір «Легіон». Ну і він свого добився.