«Давно то було….. ще певно в минулому році… 11 друзів зібрались у святковий похід щоб відзначити прихід нового, кращого року.

Все почалось з вокзалу в місті Коломия. Тут було місце збірки (не офіційне), на якому ми всі і перезнайомились. Доїхавши до Ворохти, ми трошки закупились і майже одразу рушили до місця таборування… дорога видалась не легкою… але ми впорались з нею, нас підтримували враження від чудових краєвидів.

Було холодно, що аж пара з рота замерзала на нашому волосі, вусах (в кого вони є). Але, зайшовши в колибу (де, ми думали, мали ночувати ) зрозуміли, що це лише початок. Коли стемніло, до нас прийшов Миколай, який подарував нам пару сухих дров. Всі були "в захваті". Але на цьому не скінчились сюрпризи, які організовував провід. Після чеканого гостя почалася еміграція . Ми йшли слід у слід, поки не побачили в два рази меншу колибу, ніж була попередня. Вона була поблиз лісу, тому саме в цю ніч учасники табору слухали цікаві міфічні історії про мавок і чугайстерів, жителів Карпатських лісів, після яких дівчата та пару хлопців боялися виходити в темну пору доби за межі хати (принаймні, в перший день).

Кожен день ми, не покладаючи рук збирали дрова і ходили по воду, аби гарно поїсти, а що най головніше, аби було тепло вночі. На Новий рік всі старанно готувалися, та як тільки пролунав чийсь голос з криками: "Настав новий рік", всі облишили роботу і повибігали на вулицю. Те що ми там побачили важко описати, та всеж. З сусідніх гір виднілись салюти, які різнобарв'ям кольорів переливались, і здавалося, що це зорі зібрались над ними, щоб потанцювати. В той час з Говерли вилітали різнокольорові світлячки, котрі випускали на самій вершині дуже відважні люди. Зайшовши в тепле, приміщення ми почали обмінюватись подарунками і спустошувати менашки з салатами та наперед приготовані «пояси Шахіда» з цукерками. В цю ніч був зроблений і ще один класний подарунок, який був призначений писарю - Саші Процуну. В його честь склали пісню, яку запрезентували всім.

На останю ніч провід готував вечір поезій, на якому більшість читало свої вірші, а решта надихались ними і при світлі полум'я в часі стійки писали свої творіння...

Було багато цікавих гутірок та мандрівок, але ж про усе не розкажеш. Якось так закінчився цей табір мрії...»

Якщо хочеш - приїзди, ми тебе чекаєм,

будем напувати тебе гарячим чаєм.

Білий Ґруник не просто собі табір,

там здійснюються мрії, повір!

Фото: Борис Явір, Сашко Процун, Оля Довбецька