Що таке „віла Ганзя”? Це дача, а раніше просто хата, в якій жила ціла „купа” Анн. Тому так і назвали будиночок, хіба не чарівно?
Починалось все дуже весело. К. ч. 8 ім. О. Басараб (надалі дівчата) запросили нас (Я, Сашко Свистун, Микола Музала) на свою мандрівку. Ой, брешу, не сам курінь, а їхнє КВ. Чому тільки КВ? Дізнаєтесь пізніше.
На жаль, Сашко не поїхав, мені довелось їхати самому із самим станичним. Як виявилось, не такий він вже й страшний і також любить Gregorians. Їхали ми в Олесько наосліп, щоразу на кожній зупинці, виглядаючи переляканими очима у вікно, щоб випадково не проїхати нашу. Нам таки повезло, нас зустріли Катруся К. і Христя П.
Надворі було темно і прохолодно, але дуже приємно. Ми «неподитячому» зголодніли. Ідучи до вілли через поле, ми задивлялись на зірки і говорили про щось своє, буденне, але ці 40хв були дуже приємними і незабутніми.
Дістались ми туди «о кілька хвилин по 22-ій». Непомітно пробрались в кімнату проводу і слухали представлення гуртків. Ще десь годину учасники пововтузились і пішли спати. А ми тим часом слухали настанови коуча. Нас взяли не просто так, ми з Микольцьоу мали викрасти одну басарабку і втекти в ліс, а сонні дівчата мали нас шукати, було весело, хоч і довелось трішки піддатись.
Спав я довго, Миколка певно так само, дівчата вже встигли зготувати сніданок, і піти по дрова, а ми ще валялись. Потім друг станичний читав гутірку з впоряду аж 2 години. Дівчатам, здається, сподобалось. Далі був обід і теренова гра. Оскільки Микольцьоу поїхав, довелось мені самому стояти на точці (я і не жаліюсь :) ). Фішка була в тому, щоб передати слово з одного кінця живого ланцюга в інший, використовуючи лише 4 слова. А потім мені давали хабарі. Дрібничка, зате, приємно. Найбільше з них всіх мені сподобалася скульптурка з воску. Було символічно і надзвичайно приємно. Потім була вечеря і ватра, де мене вчили танцювати... Не важливо що, бо це секрет.
Далі знову нічна тиша і алярм. Цього разу я участі в алярмі не брав, проте, допомагав робити відзначки. Зранку сніданок, теренівка, секретне засідання басарабок стосовно «СВ-2005». Далі було прибирання і закриття мандрівки. Я отримав відзначку, яку я сам робив (сьодня пришию її до однострою).
Далі дорога назад. Купа сміття і довга дорога в Олесько. Коли дістались місця, пішли закупки харчів на дорогу. Чекали на маршрутку, яка ніяк не приїжджала. Тоді доля усміхнулась і піднесла нам подарунок у вигляді автобуса «Житомир-Трускавець». Як тільки ми всілись на місцях, почався дощ.
Далі дві години і Львів. Незнаю чому, але час пролетів надзвичайно швидко.
Я хочу ще!