Про першу частину табору ви дізнались з переказу С*arbon’а, запевняю вас наперед друга половина табору була не менш захопливою.
Одразу ж після відбуття з табору Вахнія А. і Корпана А. я зрозумів, що на мої плечі було покладено велике завдання – не зпаплюжити честь „Кінних СС – івців”, якими нас ще з самого початку табору охрестили представники славетного старшопластунського куреня „Чорноморців”.
Посмію згадати, що під час цього табору я та ще декілька його учасниць здавали вмілість „Два пера”, у якій важливим критерієм точкування є вміння маскуватись. Цю вмілість ми здавали Омельченко Мирославі, яка на рахунок маскування дала нам завдання замаскуватись і напасти на неї, поваливши на землю таким чином, щоб вона не змогла звільнитися. Не знаю як іншим, але це сподобалось мені найбільше (повалити Миросю), тому я це робив декілька разів (5 чи 4 рази), і з кожним разом мені це вдавалося все краще і краще. Кожен раз, як я валив Миросю її кістки дико хрустіли, але ж яка різниця головне, що мені весело і всім хто довкола, також.
Також не раз ми за столом бавились чудову забавку, яка називається „Морська рулетка”. Для тих хто не знає пояснюю, суть гри така, пан або пані Капітан називає будь – яке число, і каже в який бік відраховувати, і той хто випаде під цим номером, то того макають (заливають воду у будь – які місця: в кишеню, в рукав, за комірець...), той кого макнули потім сам називає число, і так доки Капітану не остогидне. Не знаю як інші, але я зробив висновок, що азартні ігри це не моє, оскільки кількість мого сухого одягу раптово скоротилась. Не знаю, може причиною цього було не чесне „казино”, але мені не стало духу це сказати, бо боявся що мене макнуть в N – ий раз.
На наступний день була теренова гра, яка називається „Консерви”. Суть гри дуже проста, у лісі є невелика ділянка обгороджена білою линвою, посеред якої заховані різні консерви та щось солодке. Учасники діляться на дві команди а потім вирушають на пошуки скарбу. Шукали, шукали той скарб, але впродовж півтора години так нічого і не знайшли. Та ось раптом приходить якийсь парубок, і тримає в руках плитку шоколаду, яка якраз була захований саме на тій ділянці де і решта консерв. Як виявилось потім, цього парубка звали Нейтан (він американець), він прийшов у гості до Степанівен від окружної старшини.
Так ось до чого я веду, вночі мені одному було дуже холодно спати в 4 – ох місному наметі, який мені залишив C*arbon, тому мене взяли під крильце у намет, де ночували окрім мене ст. пл. гетьм. вірл. Аня Скоропад, ЧХ і Нейтан (прізвище невідоме). Під сам ранок, ще перед вставанням я і ст. пл. гетьм. вірл. Аня Скоропад, ЧХ прокинулись, а Нейтан продовжував бачити чарівні сни, крізь які нам вдалось почути деякі фрази типу „O, you fu……ing crazy plastuny! I`ll never again go with you in a fu……ing trip!”, мабуть веселі сни він бачив у ту ніч!
У той же ж день після обіду, на якому мене макнули, ст. пл. гетьм. вірл. Ані Скоропад, ЧХ на думку прийшла „геніальна” ідея зробити на вечерю картоплю фрі. Після чого на таборі справді закипіла робота, чергові від обіду й до вечері чистили картоплю, а я побіг в село по олію. Вечеря, здавалося б, вдалась, але на ранок майже весь табір отруївся, і на кого не глянеш майже кожен у кущах вертав прийняту їжу таким самим способом, яким і спожив.
Близився кінець табору, всі з прихованою радістю у очах скинули браму і щоглу, якомога хутчіш спакували намети й наплічники і вирушили до найближчої автобусної зупинки, сіли у автобус, ні, краще сказати – запхались у автобус і вирушили. А далі Дрогобицький вокзал, а згодом і Приміський вокзал у Львові.
Ви знаєте найцікавішим на морському таборі є те, що капітана в кінці табору МАКАЮТЬ. Хтось здогадався купити льодяної мінеральної води і... За всі макання, знущання з боку капітана справедливість все ж таки зайняла гору.