Дім № 8 на вулиці Крука в Івано-Франківську нині не з привабли­вих. Особливо середня його частина. 75 років тому тут мешкав відо­мий чоловік — Іван Фіголь. Оселився в цьому будинку ще в передво­єнному 1913-му. Був він українським католицьким священиком, педаго­гом, церковно-громадським діячем. Мав науковий ступінь доктора те­ології. Викладав катехизм, грецьку та латинську мови, а також гоміле­тику — мистецтво проповіді. 28 років працював катехитом у Коломий­ській і Станиславівській гімназіях. Одночасно у свята й неділі відправ­ляв у церковці монастиря оо. редемптористів на тодішній вулиці Голуховського (тепер там пологовий будинок). У 1929 р. о. д-ра І. Фіголя переведено до Львова, де він працював отцем-катехитом в українській державній чоловічій гімназії. Одночасно викладав гомілетику і теоло­гію моральну. 1928 року видав у Коломиї «Проповіді для молоді».

У серпні 1933 р. о. І. Фіголь помер і був похований на Личаківському цвинтарі.

За життя славився як добропорядний вихова­тель молоді. В пам'яті вихованців його образ зберігся на довгі десятиліття. Ось один із та­ких спогадів випускни­ка української держав­ної чоловічої гімназії. Коли 1929 р. польська окупаційна влада розпо­рядилася проводити за­няття в день листопадового святку­вання, учні-гімназисти виявили невдо­волення. Нарадилися пропустити в цей день заняття. А викладачі диви­лися на таку затію осудливо, бо не далі як у травні того ж 1929 року за такий самий пропущений день за­нять гімназію закрили на два місяці. Отець і. Фіголь того дня пішов, як звичайно, проводити заняття і двох своїх синів-гімназистів послав на на­вчання. Та хоч як близько було їм до гімназії, але до стін її вони не потрапили: по дорозі їх перейняв гурт товаришів і, завівши в дім одного з таких же гімназистів, закрив під домашній арешт, а коли заняття за­кінчилися, братів відпустили. Як же зреагував на це о. катехит?

Отець Фіголь прийшов до класу, став за кафедру і не мовив ні слова. почервонів і, повівши поглядом по уч­нях, приглушено викрикнув: «То ви патріоти, так? А я ні?»

При тих словах роздер на грудях реверенду й сорочку. Не озираючись, вибіг з класу. Всі були шоковані, бо знали дуже витриманого і врівнова­женого доктора теології о. Івана Фіголя. Усвідомивши, що образили сво­їм вчинком душпастиря, пішли до нього в дім перепрошувати. Отець Фіголь на той час уже заспокоївся. Він ви­слухав своїх вихованців, простив їм великодушно те насильство (все-таки воно було вчинене з мотивів солідар­ності). Радіючи примиренню, учні по­чали прощатися, але о. катехит за­просив їх до хати на склянку чаю.

У невимушеній обстановці кожен щиро ділився своїми болями й радо­щами, і для всіх у катехита знайшло­ся тепле, душевне слово. Під кінець уже сам викладач відкрив душу й оповів свій життєвий шлях. Це також врізалося в пам'ять слухачам.

«Народився я 4 травня 1881 року в Княгинині, — розповідав о. Фіголь. — Батько мій Юрій Фіголь займався господаркою на землі, як кажуть, ріль­ництвом. Мама, по дівочому Анна Блиндюк, теж була з господарського роду. Було нас у батьків шестеро , з них двоє синів. Батько жадав вивчи­ти всіх дітей, але коштів таких не ставало. Тому освіту (священичу) здо­були ми двоє з братом Михайлом. Я вже з дитинства був у захоп­ленні красою Божого світу.

Дітвора зобов'язана була не про­пускати жодної маївки, і ми приходи­ли завчасу, щоб бачити, як паламар дзвонитиме. Ставали, дивилися на дзвони. Меланхолійна музика дзвонів творила в серці рай. Я від природи сентиментальний, і на мене все це діяло особливо сильно. До всього ще й наша урочистість, святковість, церковний спів, запах ладану, обряди... Це визначило і мій життєвий вибір. Теологію я вивчав у Львові, студії закінчив 1908 року.

Навчаючись у місті Лева, я спов­нився повагою до духовенства, професорів, які проводили культурну роботу серед українського громадянства й боролися за політичні права народу в Галичині. Тож ще під час навчан­ня познайомився з донь­кою пароха Миколи Галущинського із Звиняча Чортківського повіту. Пані Стефанія стала моїм добрим і надійним супутни­ком у житті».

Отець Фіголь тепло подивився на свою дружину й підвівся. Учні подяку­вали й попрощалися. Через десятиліття вони ще згаду­вали той вечір.

      До розказаного о. і. Фіголем нале­жить додати, що дружиною о. Галущинського стала Євстахія Волянська, що теж народилася в родині свяще­ника. Брат її, о. Алексій (Олексій Волянський 1862 р. н.) був парохом у с. Криворівні на Гуцульщині. Саме в нього гостювали І.Франко та М.Ко­цюбинський. З цими видатними письменниками міг спілкуватися й отець і. Фіголь, який під час літніх вакацій їздив на відпочинок у Карпати. Були в нього такі зустрічі чи ні, певно ска­зати не можемо, але написані особисто ним «Проповіді для молоді — талановиті й мали успіх ще за його життя. Не забуті вони й тепер, бо в 1981 р. їх перевидав у Римі Україн­ський католицький університет ім. Св. Климента Папи. А зовсім недавно, у 2003 р., їх перевидало і наше видав­ництво «Нова Зоря».

Отець і. Фіголь мав шестеро ді­тей, і всі вони здобули вищу освіту. Про всіх у короткому матеріалі роз­повісти неможливо, але про трьох синів треба хоч трохи згадати. Данило Фі­голь (1907-1967) був правником, ет­нографом, музеєзнавцем. До 1939 р. був у Львові співредактором журналу «Світло і тінь», з 1947 р. — керівник відділу експозиції та культосвітньої роботи Етнографічного музею АН УРСР у Львові.

Атанас Фіголь 1908 р. н. — громад­ський і політичний діяч. З 1945 року в еміграції. З 1965-го професор Українського технічно-господарського інститу­ту. В 1966-1968 рр. — голова Виконав­чого органу Державного Центру УНР в екзилі. Співробітник д-ра Кубійовича при виданні «Енциклопедії українознавства» (12 томів). У 1976-1981 рр. — голова Українського Демократичного Руху.

Володимир Фіголь 1911 р. н. — український католицький священик, студіював у Львівській богословській академії та інсбруцькому університеті. В 1945-му його заарештували органи КДБ СРСР. Ув'язнення відбував у Норильську. Вийшов на волю 1955 р. 1958 року разом із товаришем о. Іва­ном Котовим переїхали з Норильська до Литви для допомоги литовським священикам у душпастирській праці. Пізніше сестра Марія та брат Атанас допомогли о. В. Фіголю емігрувати до США. Там у передмісті Нью-Йорка Йонкерсі він закінчив своє життя. Із шести дітей о. Івана Фіголя се­ред живих залишилася тільки донька Дарія, яка нині проживає в Австралії.