Про перший інструкторський табір у Криниці – осінь 1940

Розвал Польщі, звільнення з тюрем, границя інте­ресів на Сяні між двома поневолювачами, поставили нас у доволі невиразне становище. Навіть ті клаптики наших земель, що залишились на захід віл лінії Сяну - Буга не можна було вважати за щось ціле, одно­рідне. Хоч-не-хоч мусили ми годитись з фактом, що у Генеральному Губернаторстві ми творили меншість, до того меншість порізнену під оглядом віровизнання, традиції, а навіть мови.

Ми для німців на тих теренах були меншістю, але старались поводитись як господарі на своїй землі, яка лише часово опинилась в рамках Г. Г.

Куца концесія дана Допомоговому Комітетові не вдовольняла нас, але ми старались використати її у максимальній мірі. Вся молодь, що залишила матірні землі перед навалою більшовиків, розпли­лась по найдальших клаптиках Лемківщини, Холмщини чи Підляшшя та з посвятою взялась відробити те, що було літами чи навіть віками занедбане або неможливе до зроблення. Виросли, мов гриби по дощі, школи, освітні товариства та молодняцькі організації. Все це робилось самочинно здане на знахідливість та спритність виконавців. Центральний Допомоговий Комітет в Кракові та Окружні Комітети в терені старались координувати оту мурашину працю, але без фахово вишколених людей справа не була така проста.

ОУН мала конкретні плани та вказівки у справі організації нашого елементу та нашого етнографіч­ного терену. Але УЦК не вповні погоджувався з тими планами, а німці кількакратно відкинули зложені проекти. Незважаючи на всі торги та переторги у тій справі, життя йшло вперед. Ми вірили, що вони будуть мусити з тими фактами рахуватись, щоб мати сякий-такий спокій.

У Перемиському Повітовому Комітеті я працював у Референтурі Молоді. Проф. І. Красник був референ­том, я урядуючим секретарем, а крім того працювали ще Е. Гарабач, Р. Прокоп та бл. п. С. Менда. По всіх 27 селах засянської частини нашого повіту зоргані­зовано Курені Молоді з Жіночими та Юнацькими Секціями. Українознавство, руханка, спортивна діяльність, пожарництво, мандрівництво, санітар­ний вишкіл, а інколи парамілітарний, ось ділянки вияву нашої молоді. Крім фестинів, спортивних імпрез, влаштовувано ще й такі імпрези, як масові здвиги, марші з обтяженням, лещатарські та роверові масові змагання тощо.

Ми були в тому щасливому положенні, що мали терен вже вироблений (за винятком найдальше на захід висунених сіл) й ми розпоряджали фахівцями як І. Красник (руханка й спорт), Менда (українознавство та військові дисципліни), Гарабач (знаменитий ор­ганізатор терену) та я по пластуванню, мандрів­ництві. Інші повіти не були такі щасливі. Об’їзд терену референтом молоді Я. Раком, показав нагляд­но оті колосальні можливості, які стояли перед нами, а заразом величезний брак фахових керівників по молодіжній лінії.

Телеграма

Ми якраз почали в Перемишлі виготовляти плани організації наших повітових таборів для молоді, коли в половині жовтня я отримав телеграму, щоб негайно з’явитись в УЦК у референта молоді в справі органі­зації інструкторського табору у Криниці.

Коли я зустрівся з Я. Раком, мені сказано, що все вже рішено, план виготовлений, булава намічена. Я маю перейняти під своє правління господарські справи, точніше, магазин та кухню.

Коли ж я два дні пізніше з’явився вже з відповідним особистим вирядом, мені видано з магазинів УЦК цукор, маргарину, мармеляду та трохи бекону. Решту харчів я повинен роздобути на місці чи то в наших установах, чи то у місцевому харчовому уряді. На авто, крім харчів, завантажено весь спортивний виряд, а замість одностроїв призначено для кожного учасника однакового, сірого кольору з ясною лямівкою, светра. Крім мене, мав їхати ще один учасник табору, що вже чекав у Кракові. Решта мала приїхати наступного дня під вечір прямо залізницею. Табір був розрахований на 30 осіб, разов з булавою, тобто 23 учасники й 7 осіб адміністративного персоналу та командного складу.

Всі ближчі деталі відносно організації табору та влаштування приміщення я обговорював вже з безпо­середнім комендантом і водночас працівником Референтури Молоді, інж. В. Татомиром.

Хоч я принципово є ворогом несподіваного, рідко коли дам собі накинути якусь функцію, та ще не­знайомою мені ближче людиною, то втому випадку я таки рішився прийняти пост, бо це була рідка нагода повчитись самому багато дечого, чого мені браку­вало, а чого не було негоди навчитись в ті тривожні дні.

Перша зупинка: перед “Нашим Домом”, де при­містився місцевий Український Комітет. Там до нас присів один урядовець, що мав ключі від вілли “Білий Дім”, та й він нас повів на місце.

Трохи топографії

Зараз на початку міста від сторони Нового Санча у “Нашому Домі” примістився наш Криницький УДК. Близько біля нього Повітовий Союз Коопера­тив. Молочарня “Маслосоюзу” трохи дальше. За плечима купального закладу в ярку панувала над околичними віллами “вілла Кєпури” з мармуровими сходами та мідяними ваннами, тепер – “Зольдатен гайм”. Біля дому ярок роздвоювався. Один рукав йшов на схід, а другий повертав ліворуч, на північ. Тим ярком вела сліпа доріжка до дому, в якому осіла родина Палієвих. А трохи збоку, на стрімкому узбіччі, фронтом до заходу притулився наш “Білий Дім”. Тому, що перед нами був щовб горба, який заступав наш вид на місто, ми жили мов у лісі. Від нас видно було Яворину, видно було ліс направо й наліво, а за плечима гора, покрита лісом. Десь ліворуч в ярку було видно дахи кількох вілл між деревами. Одино­кий наш сусід, якого ми мали під своїми майже ногами, це була велика, але доволі плоска вілла “Паліївка” – як ми її прозвали.

Біля нашої вілли був лише стрімкий скарп, мале­сеньке подвір’я із шопою на дрова біля кухні, та широка стежина, мощена плитами, що вела від вихо­ду з дороги, вздовж будинку аж до кухні, що була вже вкопана в гору, що за плечима. Саме на тій стежині перед домом відбувалися збірки, звіти та накази. Але для обозного й коменданта місця перед дволавою вже не було, тому звітування комендантові відбува­лось або на зовнішних сходах, або на майданчику перед входом до будинку. Там же відбувалась раніш­ня молитва, бо вечірня переважно у світлиці або на веранді, яка виходила прямо на захід.

Теренові вправи, впоряд, табірництво чи теренознавство, а також ватри відбувались на шовбі гори, що за нами. Там серед лісу була не широка, але доволі довга, майже на кілометр, полянка, яка місцями розширювалась у обсіяні розкинуті по узбіччях нив­ки. Полянка та ліс, переважно смерековий, де-не-де підшитий ялівцем чи свербивусом, знаменито нада­вався для вправ. Тим більше, що вправи велись не лише звичайного туристичного теренознавства, але й з військової тактики на старшинському щаблі. Принаймі тричі в тиждень відбувались теоретичні обговорення проведених чи намічених вправ. Були кілька нічних вимаршів.

На тій же поляні відбулася 1 листопада нефортунна ватра, а пізніше прощальна.

Спортивні заняття відбувались на міському спор­тивному майданчику, де в нормальних часах було штучне льодовище до гокея.

Відбуто одну мандрівку, на Маґуру десь на початку табору, а потім був вимарш на цілу добу, вже в листопаді, коли земля добре замерзла та вкрилась порошицею, в товаристві проф. Кубійовича вздовж хребтом Яворини. На жаль, я не мав змоги брати участі у тих заняттях, тож і не маю про них ближчих даних.

Команда Інструкторського Табору

Інженер Татомир, зараз по приїзді більшості учас­ників, зробив першу збірку, на якій предлставив нам склад Команди. Комендант табору – він сам. За­ступник і водночас спортивний референт – професор А. Антонович, Обозний та референт теренових вправ – 3. Тарнавський, Інтендант та Скарбник – Б. Безхлібник, Начальник Кухні та Магазинер – я. До Команди належав теж як постійно перебуваючий з нами Політвиховник – П. Поліщук. Інші викладачі як: професор Кубійович – географія України та краєзнавство, професор М. Терлецький – історія України, інженер А. Мілянич – економічні проблеми України, доктор Р. Рак – організація спортивних ігор, змагань та судівництво, – приїздили до нас лише на кілька днів.

Заняття

Вставання о год. 6.30, сніданок - 7.00. Порядки на залях де спали учасники по 3 або по 4. Год. 8 збірка, наказ й відмарш на теренові чи спортивні заняття, які відбувалися або на полянці на горі, вище нашої вілли, або на міському спортивному майданчику. Год. 1 обід й від 2-ої теоретичні заняття у нашій їдальні чи, коли погода дозволила, на просторій веранді. Після вечері спів, гутірки на теми пов’язані з розгортанням праці серед молоді або безконечні гутірки на теми теренових труднощей. Інколи програма буля зміню­вана, з уваги на погоду або на довші теренові вправи чи прогульки.

Душею занять на вільному повітрі був Антонович, а у більшій мірі люблений та шанований військовий фахівець Тарнавський. На теоретичних заняттях, у всяких гутірках душею був П. Поліщук, ідеолог нового способу виховання нашої молоді та практич­ний творець нових ідейних змістом зразків літерату­ри для молоді.

Учасники-інструктори

Воснові кожний УДК мав вислати на інструкторсь­кий табір одного чоловіка або обізнаного з працею серед молоді, або кандидата на провідника молоді. Деякі Комітети справді прислали людей ознайомле­них вже із згаданими проблемами та з великою практикою в тій ділянці, але попало теж кілька людей зовсім випадкових, без належної теоретичної підго­товки й без практичного знання. Для них цей курс був не під силу й я поважно сумніваюсь, чи вони винесли що-небудь корисне. Назагал однак були серед нас у більшості галичани-активісти на відтинку молоді, але було теж трьох лемків та один холмщак. Більшість мала за собою або ОУН-івський досвід, або працю по молодняцьких організаціях. Пластунів було двох. А був теж один не лише добрий легкоат­лет, але навіть наш рекордист в штовханні кулею, Обухівський. Співжиття наладналось дружне, повне зрозуміння. Знаю, що Поліщук постійно турбувався як помогти тим друзям, що не встигали сприймати подаваного матеріалу, як він особисто втрачав бага­то часу на додаткові розмови з ними тощо.

Листопадова ватра

Ватру рішено підготовити на поляні на горі, яких 200 метрів над табором. Заготовлено дрова з по­близького лісу, уставлено ватру, тугу, з грубих клециків, зверху обложено сухим гіллям. Але чомусь більшість дерева це була бучина чи клен. Чатинного, смоляного дерева якось не було. Ватру приготовано задня, а запалення в присутності нашої Криницької публіки мало відбутися безпосередньо після панахи­ди в місцевій церкві у навечір’я 1 листопада. Ввечері почало дощити. Параду треба було перекласти на наступний день. Ранок випав погідний, вітряний, тож виглядало, що ватра підсохла. На всякий випадок з комірки винесено троха сухих дров на розпал. Прийшла хвилина парадного підпалення. Публіки було небагато, бо вечір випав хмарний, вітряний, непривітний. Люди боялись подальше від своїх до­мівок відходити, бо в кожній хвилині могло знову полити. Та злі духи змовились проти нашої ватри. Зразу навіть сухі дрова не хотіли розгорітись. Пішла виправа до лісу по живицю. Живиця на трісочках розгорілась, запалила сухі поліна та вітер закляк цілком. Ватра не загорілась, а навіть сухі дрова поволі почали погасати. Щоб рятувати ситуацію, кинувся я по бензину. У поспіху розбив коліно об камінь і так кульгавим інвалідом доплівся назад нагору. Тим разом підсушена вже трохи й насичена бензиною ватра таки спалахнула, але при браку вітру крутило димом на всі сторони, так що постійно треба було міняти фронт.

Про програму нічого нині сказати не можу, бо моя вся увага була звернена на сам процес запалення та потім відповіднього підсичування ватри, щоб люди не закостеніли у холоді сирого вечора.

Другої, прощальної ватри, занятий справами ку­хонно-магазиновими, так і не бачив.

Кілька слів про курсантів

Багато прізвищ вже позабувалось, але й тих, які запам’ятались не називатиму, бо невідома мені їхня доля. Часто згадую тих повних посвяти та запалу молодих людей, що взялись орати отой занедбаний переліг на наших найдальше висунених на захід клаптиках етнографічної території. Вічно із запух­лими губами представник Білої Підляської, свіжо впечений абсольвент холмської гімназії, сам родови­тий холмщак, елегантний представник Володавщини. Старий підпільник, організатор Белзщини, деле­гат з Богом і людьми забутого Порохника, сам референт Виховання Молоді з Ряшева. Не згадую про представників Ярослава, Сянока, Горлиць. Але був теж представник нашого молодого руху із найдальше на захід висунених сіл, що немов острівцем засіли у підніжжі Татрів, вже серед польського моря, із Шляхтової.

Підсумки

Виринає питання, чи курс сповнив своє завдання? Можна мати застереження до накиненої нам форми, можна дискутувати про правильність розв’язання поодиноких організаційних та методичних проблем. Можна мати навіть особисті сумніви щодо здатності поодиноких членів булави. Але одного не можна поминути мовчанкою. Що оцей час проведений спільно на постійних теоретичних та практичних заняттях, сповнений дружби та взаємного довір’я гурта найбільш ідейних одиниць з поодиноких округ зміцнив у немалій мірі й доповнив саме ті браки, які так дошкульно відчувались.

Обмін думками про практичну роботу з молоддю між більш заавансованими теренами й відсталими в немалій мірі відбився позитивно на уніфікації як методів праці, так і самого змісту. Залишились теплі зв’язки дружби, чудові спомини про перлину наших західних Карпат, кучеряву Криницю.