Недалеко Бродів, в Гаях Старобрідських, вчителював В. Мурський, чужий нам, далекий і незнаний. Аж раптом він організував у Бродах перші пластові гуртки і від тієї пори став нам близьким приятелем.

Ми пізнали, що в ньому криється неабияка духова сила.

В. Мурський зорганізував брідську Пластову Станицю в 1928 році. Незабаром поліція Пласт розв’язала.

Для замаскування Кошові сходини називали ми всякого рода “Пікніками”, “іменинами”, забавами, збірними лекціями.

Ми сходилися по приватних домах.

В. Мурський передавав нам виховні матеріяли н.пр. “Життя в Пласті” і ми ними користувалися. Не мали ми виховників. Самі собі взаїмно допомагали, самі себе по-пластовому виховували.

Всією прихованою роботою керував незабутній друг Мурлика-Мурський. Він звичайно давав інструкції кільком довіреним пластунам, а робота проходила організаційною сіткою до поодиноких гуртків.

Треба дивуватися, що ми, тодішні юнаки, від 14-18 років життя, могли подолати ті всі труднощі і без належної опіки старших, досвідчених пластових виховників, користали з тієї молодіжної організації.

В 1931 чи 1932 році ми зібралися в лісі біля Великих Фільварків, щоб провести Свято Весни. Пам’ятаю, що друг О. Панасюк відкрив свято, а я почала деклямувати І. Франка:

О, прийде, настане той час,

Що ми відпічнемо від мук,

І скинем кайдани важкі,

Із втомлених, змучених рук.

Тоді побачила я з острахом, що серед жита виблискують ґудзики однострою.

“Поліція!” Всі поглянули на поле. Не було сумнівів. До нас зближалася людина в поліцейському однострою.

Дівчата, Люба і Мирося Домбровські та й інші, швидко кинулися до валізки з харчами. Розстелили обрус, поклали канапки, солодке, а ми асі спонтанно почали співати “І шумить і гуде”. Людина в однострою зближалася до нас. Кольор мундира не був поліційський, темно синій, тільки сіро-зелений. Незабаром все вияснилося. Влодко Дудчак, що був на відпустці з війська, довідався, що ми відзначуємо Свято Весни, прийшов до нас і страху нам нагнав, бо ж жили ми в ненормальних умовинах поліційної держави.

Пам’ятаю весною 1931, мій брат, Богдан, та його 13 товаришів складали письменну матуру. Всі ми турбувалися долею гімназистів. А тут поліція попала на наші пластові сліди. Розпочалися ревізії.

Одного дня така ревізія відбулася в нашому домі. Трьох польських поліцистів кілька годин перетрясали і перешукували цілий дім. Заглядали в кожний куток, провірювали кожну книжку. Але надармо, протидержавної лектури не знайшли, за бомбами даремно шукали, витрачуючи час коштом наших нервів. Ми всі були книголюбами, а не заговірниками.

В таких то умовинах проходило наше пластове життя. Не забуду дня, в якому ми, перші брідські пластуни, складали Пластову присягу. Довго ми до неї готовилися, але не знали, де найбезпечніше її провести. Найкращим місцем був би ліс, але ліси довкруги Бродів були під опікою польських лісничих і гаєвих, а ті могли б нас віддати в руки поліції. Добрим місцем міг бути також дім священика, але ніхто з наших ровесників не належав до священичої родини.

Тоді на пропозицію мого брата, Богдана, ми погодилися відбути пластову присягу в домі моїх батьків, в селі Берлин. Вибір не був щасливий, бо мій батько, директор народної школи, був на державній роботі, до того напроти нашого дому жив тайний поліційний аґент, В. Ґошньовський, який нас постійно слідив.

Цього дня ми пережили зворушливі хвилини. З Бродів до Берлина йшли ми пішки. З нами були наш провідник В. Мурський і д-р Є. Врецьона, спеціяльний відпоручник зі Львова, що мав проводити складання присяги. Не забуду зворушливих слів присяги:

“Вкраїні обіти складаю отсі: Плекатиму силу тіла й духа, щоб нарід мій вольний, могутній раз став. Щоб тиха, журлива, невольнича душа замовкла, а гордо, щоб спів наш лунав”.

Вражіння було велике й незабутнє.

Присяга відбулася. Ми мріяли про час, в якому ми могли б явно-славно в пластових одностроях з пластовим прапором працювати для свого народу і рівночасно не дрижати зі страху перед польською поліцією за “злочин”.

“Не зломимо своїх присяг, веде нас гордо рідний стяг, до щастя, слави й свободи”…

Наш острах не був безпідставний. Пластуна Волод. Мурського “за кару” перенесено до корінної Польщі. Можна уявити собі, як гірко йому, великому патріотові, прийшлося жити серед чужого довкілля.

Броди і Брідщина: історично-мемуарний збірник / ред. Я. Чумак. – Торонто, 1988. – С.413-415.