Одним із перших міст Галичини, що дали почин пластовому рухові був Перемишль. Восени 1912 року заходами професора рухавки Євгена Любовича в гімназії з українською викладовою мовою в Перемишлі ор­ганізовано два пластові гуртки по вісім пластунів. Провідником першого був Степан Венгринович, опісля священик у Самбірщині, другого – я. Пластові сходини відбувалися завжди в неділю пополудні. Вчилися ми пластового уладу, послугуючись підручником для польських скавтів: “Harcemlodziezypolskej” та читали видаваний у Відні німецькою мовою: “Der Österreichische Pfadfinder”. В неділю пополудні ми також організовували про­гулянки в околиці Перемишля. Під час цих прогулянок ми використову­вали свої теоретичні відомості з прочитаної на сходинах літератури. Го­ловне навчилися ми читати австрійські мапи, що не одному з нас прида­лося за кілька літ пізніше, під час першої світової війни.

Книжка “Harcemlodziezypolskej” була навіяна польським патріотичним, навіть шовіністичним духом; напр., зверталося велику увагу на те, що польський скавт не сміє вживати слова “рюкзак”, лише “плецак” і т. і. Провідником польських скавтів у польській перемиській гімназії був проф. Блажек, відомий уже тоді “народови демократа”, або “вшехполяк”, як їх тоді називано.

“Der Österreichische Pfadfinder” був редаґований в ультра-австрійському патріотичному дусі. На кожному кроці підкреслювано вірність династії Габсбурґів. Він був призначений для гімназійної молоді, і з нього ми мали здобути першу підготову до того, щоб бути колись добрими, вірними ці­сареві австрійськими офіцерами. І справді, набуті в Пласті відомості та спритність і вміння знайти вихід в різних ситуаціях мені самому дуже придалися згодом в офіцерській школі, у війні та й у житті.

Труднощі в поширенні членства були передусім з матеріяльної сто­рони, бо треба було внести 18 корон (тоді ціна 100 кг пшениці) на купів­лю пластового виряду, що складався з наплечника, ножика, пояса, їдунки, ложки – для окремого пластуна, й алюмінійового 5-літрового баняка з кохлею, триніжка, шатра, сокирки й рискалика – для гуртка. Купець Іван Борис, що якраз відкрив тоді свій склеп із спортовим приладдям у Ринку, йшов нам на руку і при внесенні завдатку 5 корон давав на шестимісяч­ну сплату весь виряд. Це було великою поміччю для Пласту, бо, хоч плас­туни здебільша були поповичі, однак видаток на виряд, як на ті часи, був значний.

Інші труднощі були з моральної сторони: пластун не смів вживати алькоголю, ні курити. Курення було тоді дуже розповсюджене; до до­брого тону належало, коли учень VII кляси мав уже право курити поза школою. Навіть чільні мої товариші, як напр., Дмитро Паліїв, хоч дуже переймався ідеєю Пласту, не міг стати його членом. Я чув віддавна від­разу до алькоголю й нікотини й лишився вірний правилам пластової етики завдяки членству в Пласті до нині. Далі – Пласт вимагав багато часу, а його в нас було обмаль. Вимоги в австрійській гімназії в порівнянні до гімназії за польських часів були великі. Ми вивчали п’ять мов, з яких кожна була обов’язковою, з математики й фізики вимагали досить багато. На тиждень ми мали три дні по шість, а решта – до п’ять годин. Крім того пополудні необов’язкові предмети, як французька мова, стенографія, гім­настика, спів, музика, стріляння. Я задля Пласту покинув навчання сте­нографії й французької мови, що викликало велике незадоволення моїх батьків, які думали вислати мене по матурі до орієнтальної академії (для підготови дипломатичних представників), а там треба було добре знати французьку мову Проф. Любович дуже стежив за тим, щоб пластуни не занедбували своїх головних обов’язків в школі. Тому в Пласті були най­ліпші учні. Родичі не раз також були проти, – мовляв, за наших часів учень не носив баняка на плечах. Прогулянки, на які ми кожної неділі ходили пополудні, навіть зимою, відстрашували тих, що боялися холоду. Найбільше ж боялися батьки за своїх “одинаків”, коли доводилося ночу­вати під шатрами.

Восени 1912 року скликано перший пластовий з’їзд у Львові. На цей з’їзд від нас виїхали проф. Любович, я і ще один пластун, прізвища не пам’ятаю. З’їзд відбувся в листопаді в домівці Товариства Українських Техніків “Основа”, вул. Снядецьких. Головний реферат мав О. Тисовський. Від него ми довідалися, як збирається він розбудовувати пластову ор­ганізацію. Познайомився я там і з Петром Франком, тоді ще студентом Львівського Університету; він був провідником львівського куреня. Від него вийшла думка, що Пласт належить організувати також по селах.

Міжнародний напружений стан примушував думати, що як тільки “наш старий” (цісар Франц-Йосиф) помре, напевно вибухне війна. Росій­ський імперіялізм не лише поставив собі за мету розбити “гніздо шершенів” – Галичину, але мав апетити навіть на Дарданелли (як і нині).

Тоді вирішили, наскільки пригадую, при пластових іспитах не бути дуже вимогливими щодо в’язання вузлів, які, за першими інструкціями, бу­ли головною темою першого іспиту. Темою довгої дискусії було, як має виглядати пластовий однострій. Між іншими, я був противником коротких штанців, які мали живцем наслідувати однострій німецьких скавтів у Відні. Наскільки пригадую, вирішили, що замість шаржі “пластун-вовк” має бути “гетьманський пластун”.

Здається, найбільше репрезентований був Львів, були також делеґати з Рогатина, Ставиславова і, мабуть, Дрогобича. Нам обіцяли, що Львів даватиме всім директиви. На жаль, ми їх не дістали, лише після нагаду­вань прийшов лист, що проф. Тисовський перенесений зі Львова.

У 1913 році прийшов до перемиської гімназії проф. Теодор Поліха, що з молодечим жаром узявся до пластової праці. В ньому проф. Любо­вич мав щирого друга й товариша праці, а ми – улюбленого провідника. Проф. Любович увечері провадив у гімназії гімнастику, а вдень працював як уряд­ник в українському банку “Віра”, так що, напр., у латинські свята мусив працювати й не міг брати з нами участи у прогулянках. А саме в латинські свята ми робили цілоденні прогулянки.

Пригадую одну таку прогулянку до Тисової, де парохом був тоді пок. о. Гинилевич. Це було якесь свято, ми не мали екзорти й вирушили на цілоденну прогулянку. На Службу Божу в Тисовій ми прийшли в пов­ному виряді. Селяни зашепотіли: “Це якесь польське військо!” По Служ­бі Божій Іриней Чмола (член мого пластового гуртка, учень VIII кляси, мій шкільний товариш. Це був на два роки молодший брат Івана Чмоли, який в той час студіював на Львівському Університеті й був діяльним пластуном у Львові) пояснив селянам, хто мн такі. На такій прогу­лянці ми обов’язково варили росіл із рижем, і як нам смакував цей обід, можна собі уявити!

Перейшовши до VIII кляси, я мусив у другому півріччі здати провідництво гуртка й готуватися до матури. По матурі в стрілецькому однострої я брав участь у Січово-Сокільському Здвизі 28 червня 1914 р. у Львові вже як представник Повітової Січі в Заліщиках.

Незабаром прийшли відомі події... Довелося практично використову­вати свої пластові знання в боротьбі з варварами півночі. Я й усі мої товариші з Пласту брали чинну участь у наших Визвольних Змаганнях. Дехто, як Федь Черник, Іриней Чмола, М. Талпаш, Шкреметко поклали свої буйні голови в боротьбі за волю народу.

Пластовий Шлях. – 1999. – Ч. 1(121). – С.46-47.