Дівочі пластові відділи поставали, звичайно, одночасно з хлоп’ячими, як ось у Мукачеві (перший дівочий гурток організовано в березні мав він спочатку 20 членок). Тепер, коли в кожнім місті маємо пластових провідниць і є вже пластові книжки, дивним видається початок нашого практичного пластування, бо не було тоді ні провідниць, ні досвіду, ні взагалі порозуміння до Пласту; навіть найприхильнішим до нас людям – нашим батькам і матерям – були ми на сміх... Тоді виходив у нас часопис, що звався "Пластун – Junak - Cserkesz – був друкований трьома мовами, бо призначений для нас, чехів і мадярів. Вже в другому числі часопису на одній з пл. фотографій видно й тодішніх наших пластунок, у довгих темно-синіх складаних спідницях. (Скільки ми з ними на мучились! Після дощу навіть у таборі доводилось їх прасувати. Щітка на одяг була і в таборі і в мандрівці дорогоцінною річчю, що без неї – хоч сядь та й плач!) Лід байдужости старших і глумливість молодших над нашим пластовим натхненням проломлював, звичайно, пластовий табір. Старше громадянство дуже неприхильно ставилось до таборування дівчат, і батьки не давали донькам дозволу на це. Мама моєї приятельки Цилі була теж "проти табору". Тоді Циля виписала над своїм ліжком великими літерами:

"Пішла би я з Пластом до табору,
До сонця, до волі, до простору!
Пусти мене, мати, з Пластом погуляти,
З Пластом погуляти до табору!"

А над столом пишалось:

"Гей на горі огонь таборовий,
На долині жарко.
Хто не піде у табор пластовий,
Тому буде жалко!"*

Не пригадую, чи це, чи що інше вплинуло на Циліну маму, бо ми того літа таборували таки з Цилею. Рідня відвідувала своїх „добровільних мучениць" у таборі, і помалу громадянство переконувалось у величезній вартості таборування.

Перших таборовичок пам’ятаю з табору в Бовцах коло Драгова в 1923 році. Будування табору, життя під шатрами, таборові ватри й нічні варти – все було зовсім незнайоме, досі невидане. Декого відстрашувало непереборністю різних перепон, але й манило чаром невідомости. Наші перші в житті таборові дні були незабутні! Повні помилок, але й повні насолод, яких досі ще ніколи не зазнавали. Мало котра з нас тямила поставити гаразд шатро (тепер у пластових змаганнях мусимо ставити навіть із зв’язаними очима, і це не здається таке тяжке, як те тоді), і в дощовий час капало вночі зі стелі просто на обличчя. Огонь розкладали так, що дим ліз у шатра і їв очі або й взагалі не хотіло горіти; бували й без обідів і без вечері... Коли взялися ставити щоглу і з великим зусиллям підняли її, побачили, що ще ями для неї не викопали. Зате якою радістю тремтіло серце, як вперше піднімали прапор! А перша пластова ватра палахкотить і досі в душі гарячим вдячним спомином. Темні смереки обгорнули нас у колі затишно віттям і овіяли нічними пахощами лісу – тихого, мовчазного, чуйного. Та чуйність переходила й на нас, дівчат із міста, що оце вперше глянули в глибокі очі Природи. Сяйво й тепло полум’я, що довкола нього ми тоді зійшлися, стало нам відтоді чимось змістовнішим; збудило почуття єдности, приналежности до одного гурту, що служить одному таємничому культу. Це почуття спільноти, що зродилось тоді несвідомо, не покинуло нас ніколи в житті. Тому, коли згадую перші пластові ватри, почуваю за це велику вдячність.

В перших таборах і мандрівках кожна з нас ніби щодня багатіла: новим досвідом, новим знанням, новим почуванням. Ми навчились, хоч і не відразу, самостійности, без якої таборування неможливе, толерантности до інших наших товаришок, послуху, що його вдома старші від нас ніколи не могли "добитися", навчилися робити добрі вчинки без нагород, переносити невигоди без нарікань. Тепер, коли згадувати це все, що давно минуло, видається воно дрібне й не варте згадки. Кожний бо рік у Пласті приносив щось іншого. Проте якраз ці дрібні вправи, повторювані роками систематично, і вироблюють "пластову душу".

Пізніше були за нами вже десятки пластових сходин, багато мандрівок (я тільки в Пласті пізнала, який чудовий наш Край!), табори, з'їзди, зустрічі, свята, подорожі за кордон на міжнародні джемборі... З лисичок** вже давно повиростали старші пластунки. Багато з них стало вчительками, й чи не нашому учительству завдячуємо великий зріст Пласту останніми роками. Тепер майже кожна вчителька – це пластунка, яка організує і веде пластову працю з дітьми своєї кляси або й цілої школи. Правда, часом бував директор "проти Пласту" чи священик, чи навіть нотар, тоді працю доводилось припинити. Тепер у багатьох селах, не кажучи вже про міста, є пластові відділи, що ведуть учительки і вчителі. Маємо й чимало пластових родин, де і батьки, й діти в Пласті. Часом дитина тільки ходити вчиться, а їй вже шиють пластове вбраннячко.

Із своїм зростом Пласт перебирає на себе різні громадські й культурні обов’язки. Пластових робітниць і робітників найдете в нас тепер скрізь: у "Просвітах”, читальнях, хорах, театральних, етнографічних, мовознавчих та інших гуртках; є вони при влаштуванні різних свят, курсів, з’їздів, викладів і т. д. Коротко, громадське життя без пластових сил тепер немислиме.

Через обставини, в яких розвивалося в нас мовне питання, й через національні тертя став наш Пласт глибоко національним. Немає в нас в Пласті байдужих до національних питань, і можна, мабуть, сказати, що Пласт згуртував майже всю національно свідому молодь. З усіх організацій молоді якраз Пласт (скавтінґ) у нас найбільше поширений. Причім, хто несвідомий – був у русских бой-скавтах, а мадяри чи змадяризовані мали свою мадярську скавтську організацію. Тепер у нас майже нема таких, що їх треба переконувати про необхідність Пласту, про те, що пластове життя нам найбільше потрібне, бо якраз Пласт виховує молодь так, щоб уміла стояти на сторожі рідних кордонів.

І ще згадується мені, як я, ще малою пластункою, була на однім пластовім вечорі в пам’ять Т.Шевченка. Свято влаштували пластуни самі. Рядок з одної деклямації на цім святі виринає в пам’яті знову:<

В страшні ворожих бур часи
Розпалим ми своє завзяття
За гори вільні, за ліси
за свободу Підкарпаття!***

* Обидві цитати з віршів Марійки Підгірянки
** Лисички – пластові новички
*** З вірша С.Черкасенка, присвяченого спеціально цьому пластовому святу.

"Нова Хата". –1938. – Ч. 22-23. – 1 грудня.