У 1921 році я був учнем 4-ої народної кляси навчання. Тоді вже був пластуном-новаком. До моїх друзів-однолітків належали Євген Левицький, Во­лодимир Ковалик, згодом о. д-р В. Ковалик. Виховником нашого гуртка був дир. П. Лисецький. В той час було в Золочівській гімназії дві кляси і два гуртки пластунів.

Нашими виховниками були перш усього наші вчителі, колишні Січові Стрільці. До старших виховників слід зачислити Михайла і Зенка Тарнавських (синів ген. М. Тарнавського), Богдана Гошовського, Мирона Потопника, Олек­сандра Мамчина, Володимира Заяця, Івана Коропецького (закатованого в золочівській в’язниці російськими большевиками 1941 р.), Осипа Ґалиша і Євгена Дмитрука. Обов’язки новацького виховника виконував Володимир Мельник. М. Тарнавський виїхав у 1926-27 р. на Наддніпрянщину і слід за ним пропав.

Коли я вступив до першої кляси гімназії, ми мали вже два відділи — “Д” і “Б” та курінь, що мав назву 22-й курінь їм. Пилипа Орлика, якого пер­шим курінним був п. Лобур. Кожного року курінь збільшувався на один гур­ток, так що 1929 року було вже 8-9 гуртків. Курінним тоді був Орест Чемеринський (розстріляний ґестапо у Києві 1942 р.) і Богдан Садовський (замордо­ваний рос. комуністами в золочівській тюрмі 1941 р.). Останнім курінним був Іван Пиріг, а я був курінним писарем.

У моєму гуртку вже від першої кляси гімназії були такі пластуни: Іван Пиріг, Володимир Біловус, Євген Левицький, Ярослав Кобилецький, Семен Боднар, Рудник, Євген Платовецький, Михайло Горішний, Іван Стецишин і Підлісний. У старшому від нас гуртку були: Орест Чемеринський, Мирослав Семчишин, Богдан Садовський, Лобур, Медвідь, Осип Ільків, Роман Кравчук і інші. В Золочівській гімназії був також дівочий курінь, курінною якого була Ірина Кобилецька-Мамчин, Зеня Боровицька-Снігурович, Степанія Квасовська, Чеся Кредесор-Ярош, Леся Садовська, Дарія Дмитрук, Марія Бойцун-Сабат, Стефа Бойцун-Туркевич, Анна Власенко-Бойцун, Ярослава Руденська-Оришкевич, Галина Книш-Гошовська та інші.

Бувши учнем 6-ої кляси, до нас приєдналися ще такі пластуни: Л. Оленський, Теодор Корецький, Іван Березовський і Дмитро Павлів.

Курені пластунів і пластунок влаштовували щорічно національні свята, як Листопадовий зрив, день проголошення Української Державности, Річницю крутянського бою, Шевченківську академію, піклування могилами в день Зеле­них Свят та організування Походу на стрілецькі могили, поки поляки не заборонили й того. Слід також додати, що Пласт брав участь у стійці при Божо­му гробі. На імпрезах, які приготовили дівчата і хлопці Пласту, учителі і священи­ки виголошували патріотичні промови. До таких належали о. М. Хмільовський, проф. Винар, проф. Дмитро Бурко (замордований большевиками в Дрогобичі), директор Микола Величко, о. Ф. Побігушка тощо. Пластова молодь влаштовувала прогулянки до Пліснецька, Краснопущу, Підлисся і Білу гору. Свято на пошану М. Шашкевича відбувалося в першу неділю серпня, а в 1928-1929 рр. відбуто у Підлиссі двотижневе таборування за участю пластової молоді з Тер­нополя. Таборування відбуто також в Уневі, Перемишлянського повіту, на дворі манастиря оо. Студитів, де єгуменом тоді був о. Климентій, брат Слуги Божого Андрея Шептицького. Наш курінь взяв також участь у посвяченні Ко­зацької могили в серпні 1929 року під Зборовом. Пластуни з Тернополя взяли були участь у двотижневому таборуванні під Зборовом. Справді це була виси­пана могила на полю бою біля Зборова. Була це величава маніфестація, в якій взяли участь десятки священиків, владика Бучко або Будка, наші посли до сейму, молодіжні організації “Соколів” і “Лугу” в одностроях і багатотисячні маси народу. Під час цієї маніфестації відправлено архиєрейську Службу Бо­жу, Панахиду за поляглих козацьких борців і душу гетьмана Богдана Хмель­ницького. Коли промовляв один із наших послів, на велике здивування поль­ське військо, поліція і шчельци з крісами і багнетами заштурмували учасників маніфестації. Вони стріляли на пострах у гору, паніка охопила народ, і весь народ подався у сторону могили. Хоругви, хрести та ікони зрівняно з землею. Це нагадувало погром гунів, москалів і монголів. Ми повернулися поїздом до Золочева, і на станції на нас чекала велика кількість поліції. Нас всіх ареш­тували і відвезли на поліцію, на допити. Богдана Гошовського задержала полі­ція на декілька днів. Під час польського штурму під Зборовом мене поранено багнетом, і мій однострій був ще в крові. Я довго держав закровавлений од­нострій, як свідок польського варварства.

Десь у половині червня 1930 року п’ять старших пластунів хотіли зло­жити іспит на пластуна-“скоба” і треба було відбути мандрівний табір на Поділля і Волинь. Зголошені приготовили наплечники і нас попращали обидва курені на подвір’ю бурси. Ми вирушили в дорогу, та вже неподалік Золочева польська поліція заарештувала нас, завезла на поліційну станицю та провела ревізію. Доля хотіла, що Платовецький мав у своєму наплечнику два примір­ники “Сурми” — орган ОУН. Чотирьох нас звільнили, а “підпільника” задержано на 48 годин та звільнено щойно за кавцією, одначе нам заборонено ви­їздити поза Золочів на цілий місяць. Щойно відбувши домашній “арешт”, дозво­лено чотирьом виїхати до своїх місцевостей. Як мешканець Золочева, я зали­шився на місці. Так “завершили” ми третю пробу.

Відзначуючи свято М Шашкевича, Пласт взяв, як завжди, в ньому участь, проте це вже був останній наш організований виступ, бо 30 вересня 1930 року польська влада розв’язала Пласт у всій Галичині. Багато провідних пластунів заарештовано та посаджено до в’язниць. Я був свідком, як польська поліція окружила Пластовий дім у Львові та виарештувала всю пластову молодь. Такі пластуни зі Золочівщини віддали своє життя за волю України: Роман Кравчук, організатор УПА, Іларій Кук, засуджений на смерть польським судом, Петро Цица з Ремезовець, повішений ґестапо на Херсонщині під кінець 1941 року, Осип Безпалко з Бенева, Михайло Мудрий із Заріччя.

Після розв’язання Пласту більшість пластунів поповнили ряди ОУН. Ін­ші включилися в культурно-громадські організації та організацію бойкоту алькогольних напитків і тютюнових виробів.

Тут засновано Т-во “Відродження”, кличем якого було: “святкуймо без алькоголю”. Замість напитків, на стіл покладемо коверту на “Рідну Школу”. Я працював у Т-ві Студентської громади та Союзі українських купців і про­мисловців. Був одним з основників УСТ “Русалка” і її головою.

Золочівщина. Її минуле і сучасне. – Нью-Йорк – Торонто – Канберра, 1982. – С.498-501.