Дещо про нашу школу. Після Листопадового Чину 1918 р. у Львові зорганізовано Українську Коедукаційну Учитель­ську Семінарію, що примістилася у приватному будинку при вул. Ісаковича, бічна вул. Набєляка, а було це в травні 1919 р.

Нашими професорами, що тоді навчали нас. були: о. Юліян Дзерович – директор школи, о. Іван Рудович – учитель релігії, Амврозій де Андрухович – українська література? Мирон Федусевич – польська література, д-р Роман Цегельський – математика і фізика, д-р Юрій Рудницький (Опільський) – німецька мова, опісля Северин Левицькнй (Сірий Лев) – німецька мова, Едвард Тиховський – історія і географія, д-р Ольга Мриц – природознавство, д-р Олександер Тисовський (Дрот) – мінералогія, Іван Левицький – скрипка і спів, Дарія Навроцька – прорух для дівчат, Михайло Таранько – прорух для хлопців, Савина Сидорович – ручні роботи, Гайдукевич – господарство.

Давномиинуле у спогадах учня

Коли пишу ці рядки – мені здається, що я знову є уч­нем нашої школи, так як це було колись давно…

Відсвіжилась моя пам’ять і я бачу нашу школу і наших професорів такими, як давно, ще у 1919 р. Відчуваю глибоко, які вони мені дорогі.

Оживають перед моїми очима наші професори і товариш­ки, бо вчились ми разом, а нас усіх хлопців тоді на 4-ому курсі було аж… 2! Володимир Мурський, колишній вояк австрійської армії з італійського фронту, і я, а товаришок майже 50! На ін­ших курсах хлопців було багато більше.

Мури нашої дорогої школи, що тоді видавались нам та­кі непривітні, понурі і темні, сьогодні видаються любими, хо­тілося б хоча на декілька хвилин побути у нашій клясі, присісти хоча б на хвилину на тій твердій лавці з пам’ятних 1919-20 шкільних років.

Присісти на ній і призадуматися та пригадати собі і доб­ре і зле, бо різно в школі буває… Ці хвилі, мабуть, на кожному зробили б своє враження…, а не одному на згадку минулого мо­же якось дивно – живіше забилося б серце у грудях…

Може тоді крізь шибку заглянув би у клясу промінчик сонця і освітив би те місце, де колись сидів наш дорогий про­фесор…

І оживає в моїй уяві кляса та наповнюється гамором і щебетом розмов, як це було давно на кожній перерві…

О, доле, куди ти кинула нас тепер?… І не снилось нам, що прийдеться покидати нам наші рідні сторони, ті місця, де залишилось наше серце, куди так часто линуть наші думки сьогодні…

Так, це було давно, але ці спогади ніколи незабутні, такі свіжі, наче б все відбувалось вчора…

З давніх професорів майже вже нікого нема між живи­ми… Але яка тепла згадка про них лине завжди у вечірніх молитвах… А про товаришок, що розбрились по широкому сві­ту, що пішли цілину орати чи ще остались живі – не знаю?…

Про початки Пласту в Учительській Семінарії у Львові

Основником ІV-ого Пл. Полку ім. Б. Хмельницького в Учительській Семінарії у Львові був наш професор Мирон Федусевич, якого ми всі тоді звали Миронцем, а було це правдо­подібно 1920 р.

Для наших товаришок теж того року засновано ІІІ-ій Пл. Полк ім. кн. Ярославни під проводом Дарії Навроцької.

Пласт для нас був чимсь новим-небуденним. Який гор­дий був кожний з нас, коли ми в пл. однострою, у пл. капелюсі і з палицею у руці – вправляли впоряд – чи виходили за місто на прогулянку…

Пригадую, що наші товаришки на головах мали дуже гарні шапочки, які дуже прикрашували їх личка, а запроекту­вав їх наш учитель “Миронцьо”.

Про наш ІV-ий Пл. Полк ім. Б. Хмельницького у Львові

Початок ІV-ому Полкові ім. Б. Хмельницького дали та­кі учні пластуни: Володимир Мурський, Степан Салик, Петро Стерпак, Іван Кліщ, Осип Горбатий, Іван Ґерчук, Сиротюк, Андрій Харак і багато з нижчих курсів. Їх прізвищ вже не при­гадую собі.

Всі гурткові сходини ми відбували переважно у нашій школі, або у пл. домівці при вул. Бляхарській 11 у Ставропі­гійському будинку. Як ці сходини манили нас до себе!… Скільки там було радости, вдоволення, відпруження по цілоденній праці у школі… Тут, серед своїх однолітків-пластунів, ми по­чували себе вдоволеними, щасливими. Тут нам було найкраще! Кожний з нас старався бути першим в науці. Тоді, по першій світовій війні, Пласт горнув нас до себе, гартував волю і характер, підготовляв нас на незнане завтра… Пластова до­мівка при вул. Бляхарській була повна гамору. Тут було зав­жди весело…

Наші пластові виступи на терені Львова

Згадую про деякі з них, що збереглися у моїй пам’яті. Пригадую собі, як в Народньому Домі при вул. Рутовського 22 відбувся попис цілого Львівського коша. Наш ІV-ий Пл. Полк юнаків разом з ІІІ-ім Пл. Полком юначок ім. кн. Яро­славни мав тоді точку з пожарництва. На бальконі в Народ­ньому Домі заінсценізовано пожар: “щось горіло”… На залю прибуває пожежна сторожа із ручною помпою, відрами на во­ду, гаками, драбиною… Одні пластуни при помпі, по трьох з кожного боку. Пластунки “вливають” воду до бочки, а другим рядом “порожні” відра мандрують знову до “криниці” по воду…

Праця йшла дуже справно, бо кожний з нас мав своє місце і визначену свою функцію. Одні пластуни по драбині підносилися на балькон і там гасили вогонь. Коли все покінчено, один пластун по шнурі з балькому зісунувся на “землю”, ознака, що все погашено… Цю точку підготовив з нами “Про­фесор Миронцьо”. Вона випала дуже справно, і йому за це бу­ло признання, яке теж і нам уділилося. Але року, коли це бу­ло, сьогодні не пам’ятаю…

Йордан на ринку у Львові

Одного року, мабуть 1920, Львівський кіш перший раз виступив, як почесна сторожа і як впорядники на святі Йор­дану, що відбулося при участі священиків і вірних усіх наших львівських церков на ринку у Львові. Ми, пластуни і пластун­ки, довкола ринку з палицями на віддаль, тримали шпалір. Щоб дати змогу кращого збереження порядку і поваги свята Йордану.

Цей перший публічний пластовий виступ Львівського коша зробив на всіх присутніх велике враження, а ми пласту­ни по Листопадовому Чині з 1918 р. заступали українське військо… з чого ми були дуже горді.

Ми пластуни були померзли, хоча були “грубо” одягнені, светери під пл. сорочкою…

Прогулянка до Селиськ біля Львова

Львівський кіш чи тільки наш IV-ий Пл. Полк ім. Б. Хмельницького з ІІІ-ім Пл. Полком ім. кн. Ярославни відбули спільну прогулянку до села Селиська біля Львова, до місце­вого пароха.

Під вечір ми розтаборилися в саду на приходстві і там заночували. Нас немилосердно цілу ніч кусали комарі, не да­вали спати. Шатер ми ще тоді не мали! Вранці всі повставали запухлі з підковами під очима. Найбільше потерпіли наші пластунки. “Атака” на комарів була гостріша, хоча, мабуть, вони ночували тоді в стодолі.

Вранці всі відсвіжилися біля криниці. По молитві був сніданок. Пригадую собі, що я тоді був кухарем і видавав ка­као з разовим хлібом. Наш Мурлика (так ми звали Мурського) мав тоді фотографічний апарат на кліші, і на прощання ми зробили спільну світлину. В о. пароха (прізвище я приза­був) було багато малих діточок, мабуть всі дівчата, і ми пла­стуни взяли їх між себе. Я на руках мав теж одну донцю, що пригорнулася до мене. Напевне, ця “мала доня” має вже сьо­годні внучата, такі великі, як тоді сама була. Фотознімок з то­го часу залишився, на жаль, дома…

Свято весни в городі сестер Василіянок у Львові

Пригадую собі це свято (але рік знову призабув, мож­ливо, що був це 1921 р.).

На площі, в городі СС Василіянок на горі при вул. Потоцького, був, мабуть, весняний попис Львівського Пластово­го Коша, при участі мешканців Львова. Наш Пл. Кіш впрова­див на площу, мабуть тоді кошовий Ярко Весоловський. Наш ІV-ий Пл. Полк мав пописову точку – впоряд, який уміло про­вів наш пластун, колишній вояк української армії Іван Герчук. Пластова лілея з тризубом і пісня “Молода сило…”

У Львові тоді виходив пластовий журнал. Пригадую со­бі, що в одному числі була поміщена пластова лілея з тризу­бом, така, яку тепер всі пластуни мають при однострою. В шко­лі тоді між собою ми всі говорили, що це проект нашого учи­теля “Миронця” і це дійсно так було!

У цьому пластовому журналі була теж надрукована пісня з нотами до слів: “Молода сило в зелень одіта…”. Слова до цієї пісні написала наша пластунка ІІІ-го Пл. Полку ім. кн. Ярославни, Дарія Гриневич, під псевдом Христя Очеретяна (те­перішня пл. сен. Дарія Витанович з Чікаго). Подаю слова:

Молода сило в зелень одіта,

Дубова гілко весною!

Ти, мов корона із самоцвіта,

Вінчаєш молодь собою.

Безліч вінків тих криє діброва

Для юних полків, чет Пласту.

Всім їм за труди дати готова

Віточку слави сріблисту.

А музику до цієї пісні написав наш дорогий учитель “Миронцьо!”

Рік 1921…

Після матурального іспиту (предсідником був тоді наш радник Матіїв), Володимир Мурський і я залишилиЛьвів і мури школи при вул. Ісаковича і все пластове братство Львівського коша, особливо пластунів 1-го Полку ім. Петра Сагай­дачного, з яким ми так дуже здружилися, з великим смутком. Тому, що в часі мого навчання я одержував стипендію, мене призначили працювати вчителем у Рогатинському повіті, а Мурського у Брідському. Ми стали вже самостійними вчителями-плугаторами…

Тут хочу подякувати тодішньому Пластовому Проводові і його виховникам та нашим професорам за те, що Пласт під­готовив нас до життя! Я Пластові багато-багато завдячую, що серед бурхливого тоді життя не зійшов з плаю, який визначив мені Пласт!

Хоча у 1921 р. прийшлось мені залишити Пласт і моїх друзів пластунів, але не надовго, бо вже 1922 р. як старший пластун разом з другом Мурським належав я до тієї “13-ки”, яка дала назву і почин до заснування в нашому Пласті III-го Куреня Уладу Старших Пластунів “Лісові Чорти”…

Тут же хочу подякувати пл. сен. Дарії Гриневич-Витанович за доповнення цього спогаду. Колись ми разом ходили до тієї самої школи у Львові.

Від 1919 р. багато подій, імен незамітно припорошилось в моїй пам’яті, тому прошу тих, хто пам’ятає ті часи, оснування ІV-го Пл. Полку ім. Б. Хмельницького у Львові, подати свої зауваги і доповнення, щоб збереглося те, що ще залишилося в нашій пам’яті.

Скоб! та Гей-гу! Гей-га!

Пластовий шлях. – 1973. – Ч.1(36). – С.23-28.